З братської могили у Центральному парку імені Т. Шевченка невдовзі перенесуть останки радянських військових. Їх перепоховають на кладовищі на вулиці Зеленій (квартал №80-а). Відповідне рішення ухвалив міськвиконком.
Хто ж саме похований у парку? Про це ” ” розповів кандидат історичних наук, асистент кафедри історії України ЧНУ Назарій Христан, пише molbuk.ua
Встановлення братської могили ініціював облвиконком
Братська могила офіцерів і генералів Радянської армії була встановлена 24 жовтня 1969 року за ініціативи Чернівецького облвиконкому, каже науковець. Це було виключно бажання партійних функціонерів вислужитися.
У могилі поховані герої Радянського Союзу генерал-майор Федір Бобров і полковник Лаврентій Волошин, та ще інші представники офіцерського складу Радянської армії. Усіх їх перепоховали сюди у 1969 році.
Далеко не всіх, похованих тут, зараз можуть ідентифікувати. Також невідомо, скільки їх. Історик припускає, що близько десяти. Точну кількість вдасться дізнатися лише після перепоховання.
“Є декілька епізодів в інших регіонах, де до братських могил зносили останки багатьох людей. Це не реєструвалося. Тож в мене є підозра, що у цій могилі значно більше останків, ніж ми гадаємо. Та навряд чи ми їх уже ідентифікуємо”, – зазначає Назарій Христан.
Та все ж про генерала Боброва та полковника Волошина інформації достатньо.
Генерал-майор Федір Бобров народився 1898 року у Вітебській губернії (нині Білорусь).
“За свідченнями військових істориків, він був одним із найбільш талановитих кулеметників Червоної армії на момент її створення. Це й дозволило йому стати ефективним офіцером, а згодом – генерал-майором, – зазначає Н. Христан. – До початку війни служив командиром протиповітряної оборони, інструктором із військово-політичних курсів кулеметників. Під час битви на Курській дузі в 1943 році 42-га гвардійська дивізія під командуваннями генерала Боброва отримала високі нагороди за хоробрість.
Відзначали й здобутки цієї дивізії під час форсування Дніпра. З величезними втратами, звісно. Це були вмілі стрільці, кулеметники, які застосовували різного роду інноваційні методи ведення війни”.
“Для росіян це безперечний герой”
“Для росіян Бобров – безперечний герой, насамперед для прихильників більшовиків. Бо щойно почалася громадянська війна в Росії між червоними і білими, Бобров брав активну участь у боях з білими, зокрема, з військами адмірала Олександра Колчака. Також Бобров воював на боці більшовиків проти армії УНР у 1919 році.
Загинув генерал у вересні 1944 року на березі річки Бистриця (притока Дунаю в Румунії). Автомобіль наїхав на німецьку міну. Підірвався весь екіпаж. Вижив лише один боєць. Усі інші або загинули на місці, або за кілька днів померли в госпіталі.
Військовий розвідник, полковник Лаврентій Волошин народився 1897 року в місті Березань (нині Баришів) на Київщині.
“У Волошина та Боброва – схожі кар’єри. Волошин теж приєднався до більшовиків. У 17 чи 18 років він уже брав участь у боротьбі проти отаманів Катеринославщини. Тому виникає запитання: чи можемо ми вшановувати людей, які нехай і брали участь у звільненні Чернівців від нацистської окупації, але в момент, коли Україна боролася за свою державність, воювали проти українського національно-визвольного руху?!” – зауважує Н. Христан.
Особливо це стосується Волошина. Адже він українець, як і його батьки…
“Звільнення” означало нову радянську окупацію Буковини
Волошин служив у кавалерійських військах, потім здобув військову освіту і далі служив у мотострілецькій бригаді. З 1920-го року став командиром окремого відділення кавалерійського дивізіону, брав участь у боях з українськими формуваннями на Правобережжі.
“Також Волошин воював проти польсько-української армії в 1920 році, яка пішла в наступ після укладення Варшавського договору, – провадить фахівець. – За придушення української революції йому дали орден Червоного Прапора. Як було сказано в представлені на нагороду: “за хоробрість, відвагу і холоднокровність”.
Під час Другої світової війни перебував у 46-ій армії Другого українського фронту. Це була радянська людина, яка вірила в радянську ідеологію і яка не вірила в українство.
Помер полковник Лаврентій Волошин на початку грудня 1944 року, застудившись у льодяній воді Дунаю під час Будапештської наступальної операції.
І Волошину, і Боброву посмертно було присвоєно звання героїв Радянського Союзу.
“Такою була доля тих радянських офіцерів та генералів, які у 1917-1921-их роках воювали з українським визвольним рухом на боці більшовиків, а у 1939-40-их воювали проти нацистів та “звільняли” Україну від них. Поняття “звільнення” ми беремо в лапки, тому що воно межувало з новою радянською окупацією Буковини. Радянська армія принесла червоний терор – масові репресії, насилля. І ця братська могила – елемент насадження пам’яті про радянських “визволителів”, – переконаний Назарій Христан.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
