Фото надані Олексієм Худим
До війни доктор біологічних наук, професор кафедри біохімії та біотехнології ЧНУ Олексій Худий займався наукою, навчав студентів та вирощував у лабораторії червонокнижних риб: стерлядь, марену та вирезуба.
“Країні були потрібні не стільки мізки, скільки м’язи”
Утім, усе це – наукові роботи, проєкт із вирощування червонокнижних риб, викладацьку діяльність – він провадив до 24 лютого 2022 року.
У перші ж дні війни доктор наук зібрав речі й пішов до військкомату.
Про це йдеться у публікації ” ” від 11 травня, пише molbuk.ua
“Тоді країні були потрібні не стільки мізки, скільки м’язи, – пояснює Олексій Худий. – Я офіцер запасу, свого часу закінчив військову кафедру. Тож пішов до терцентру комплектування, показав документи. Там мене вписали у якийсь список і запевнили: мовляв, якщо що, ми вам зателефонуємо. Мене така відповідь не задовільнила. Тож я пішов в нашу чернівецьку тероборону і записався до 92-го батальйону 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Моя військово-облікова спеціальність – артилерія, відповідно, мене взяли на посаду командира взводу мінометної батареї”.
У війську – і секретар приймальної комісії
У своїх діях Олексій Худий не вбачає жодного героїзму. Каже, у війську він далеко не один науковець.
“Зі мною служить кандидат фізико-математичних наук, доцент Тарас Звоздецький, – зазначає пан Олексій. – Його у Чернівцях добре знають, адже він тривалий час працював відповідальним секретарем приймальної комісії ЧНУ. Ми маємо однакову спеціальність, закінчували одну військову кафедру, хоч і в різні роки. Тарас Іванович командує іншим взводом. Також зі мною служить доктор наук, іхтіолог, заступник директора з наукової роботи Інституту морської біології НАН України. На початку великої війни вони з родиною евакуйовувалися з Мелітополя. Приїхали до Чернівців. Наступного дня, облаштувавши сім’ю, пішов до нас в тероборону. А у мінометній батареї є кандидат філологічних наук Інституту літератури в Києві. Також у нас служать успішні бізнесмени, студенти. Серед них, до речі, і мої,тобто тут суспільний зріз дуже широкий”.
За рибами допомагає доглядати син-студент
Зараз Олексій Худий боронить країну на одному зі східних кордонів із Росією. Зізнається, що сумує за родиною, роботою, але готовий служити, скільки знадобиться.
“Які шлюби міцні? Ті, які мають глибокі почуття і вміють облаштувати спільний побут. Так і в армії, – розмірковує. – Тому, хто прийшов із чіткими переконаннями й витримує всі побутові негаразди, легше служити. Не шукаєш причин, як демобілізуватися. Тому що бойова робота – це одне, але й побутові моменти теж важливі. До них треба звикнути.
Хочеться, звичайно, щоби війна закінчилася якомога швидше, можна було возз’єднатися із сім’єю. Державі однозначно варто думати про ротації. Але якщо нам потрібно бути тут, значить, будемо й далі виконувати свою роботу”.
Зв’язку з університетом Олексій Худий не втрачає.
“Звісно, сумую за науковою роботою. Усе ж повністю її не покинув. Оскільки я пішов, залишивши курси, які читав, на колег, намагаюся їм якось допомагати, щось радити. За можливості опрацьовую науковий матеріал, роботу над яким не встиг завершити раніше. Коли я пішов, у нас закінчувалися різні гранти, за які потім треба звітувати. Уся ця робота нікуди не поділася. За рибами ж доглядають колеги, студенти, у тому числі й син, який вступив до інституту біології, хімії та біоресурсів ЧНУ”, – розповідає Олексій Худий.
“Війна відкриває в людях нові якості”
Військова служба – це величезний життєвий досвід, зауважує викладач. Вчорашні студенти Олексія Ігорьовича тепер стали його вірними побратимами.
“Війна відкриває в людях нові якості. Ви маєте довіряти тим, із ким воюєте. Адже ви ввіряєте їм своє життя. Якщо, наприклад, вони заступають на чергування, а я в цей час відпочиваю, тим, що прокинуся, передусім завдячую саме їм. Недарма кажуть – це “бойові побратими”. Війна справді об’єднує людей”, – зазначає співрозмовник.
Після перемоги Олексій Худий мріє займатися улюбленою науковою справою.
“Тут дуже гостро відчувається те, що недолюбив, не приділяв, можливо, достатньо уваги. Хочу це надолужити, – ділиться думками співрозмовник. – В армії служить чимало науковців, і державі треба буде подбати про них після війни. Бо практика яка: якщо вчений хоче працювати, заробляти, то повинен виставляти свої ідеї на різні конкурси, мати напрацювання. Ті ж, хто пішов до війська, зрозуміло, не мають зараз такої можливості. Тому державі в майбутньому варто розглянути питання грантів для науковців-військових, щоби плавно повернути їх у звичне русло. Словом, хочеться, щоб у період відбудови країни не забули й про нас…”
Читайте також: Подружжя чернівчан пішло до війська в перші дні вторгнення
“Наші хлопці воюють, як боги”: боєць із Чернівців отримав відзнаку міноборони
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
