У цей день, 21 березня, у 1942 році у Чернівцях померла відома українська письменниця родом із Буковини, одна з перших літераторок-феміністок в Україні Ольга Кобилянська.
На той час Ользі Юліанівні було 78 років.
З початком Великої Вітчизняної війни та подальшою окупацією території сучасної Чернівецької області румунська влада встановлює нагляд за О.Кобилянською, готуючи судову розправу над нею за її агітаційні листи в радянській пресі.
Розбита паралічем, вона не могла рухатися, і родичі не ризикнули евакуювати її, хоча така можливість була на початку війни. Смерть письменниці поклала край цій підготовці.
Проте й після смерті переслідування не припинилися. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.
Довідка
Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Ґумора (сучасна назва Гура-Гуморулуй) на півдні Буковини (територія сучасної Румунії) у родині дрібного службовця.
Батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині й належав до шляхетного роду, який мав герб і походив із Наддніпрянщини.
Мати Ольги, Марія Вернер, походила з німецької родини, яка дала німецькій літературі поета-романтика Захарія Вернера. Будучи німкенею, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до свого українського коріння.
У багатодітній родині, де було семеро дітей, Ольга стала четвертою дитиною. У 1868 р. родина Кобилянських переїхала до Кимпулунгу, де серед розкішної природи минули дитинство та юність Ольги.
У Кимпулунзі дівчина відвідувала початкову народну школу, де навчання здійснювалося винятково німецькою мовою — офіційною мовою тогочасної Буковини. І хоча доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову; ще одна мова — польська — постійно звучала вдома.
У віці 13-14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою.
У1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість “Лореляй”, яка в 1896 р. була опублікована українською мовою під назвою “Царівна”. Саме завдяки цій повісті з творчістю О. Кобилянської знайомиться Леся Українка. Згодом родина письменниці оселилася в селі Димці Серетського повіту.
Через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, родина у 1891 р. переїжджає до Чернівців, де О. Кобилянська житиме до самої смерті. Для письменниці почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців — “серця Буковинської України”— для неї відкрився новий світ, широкий і багатий для творчої праці.
Тут Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям.
Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу в самої О. Кобилянської: наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. І хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 р. вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало.
Протягом 1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликані драматизмом ситуації, породженої Першою світовою війною: “Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі”, “Юда”(усі — 1917р.), “Сниться”(1922), “Зійшов з розуму”(1923), які увійшли до збірки “Але Господь мовчить…”(1927).
У1926-1929 pp. у Харкові вийшло дев’ятитомне зібрання творів письменниці.
У Чернівцях у будинку, де жила О. Кобилянська, у 1944 р. відкрили меморіальний музей. До 100-річного ювілею письменниці її ім’я надали Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини. У1973 р. відкрили музей письменниці в селі Димка, де вона влітку відпочивала.
Найбільш відомі твори письменниці: повісті “Людина”, “Земля”, “В неділю рано зілля копала”, “Царівна”, роман “Апостол черні”.
