Чернівчанин Семен працює продавцем у магазині музичних інструментів. Чого лише там немає! Особливе місце займають полиці з язичковими інструментами – до них, за джерелом звуку, належать баяни, акордеони та гармонії.
Про це йдеться у публікації , пише molbuk.ua
Ті, хто не мав справи з цими інструментами, різниці між ними можуть і не знати. Утім, вона є. З клавішами, схожими на фортепіанні, – то акордеон. Баян – із круглими кнопочками-“гудзичками” (у Європі їх ще називають кнопковими акордеонами). Загалом таких “гудзиків” більше сотні. Не дивно, що він найбільш складний для опанування з-поміж язичкових інструментів. Ще є гармонія. Кнопки на ній також круглі, але більші, і їх значно менше, ніж у баяна.
Пенсіонер згадав своє юнацьке хобі
У магазині є відділення як із новими, так і вживаними інструментами. Ми підходимо до полички із тими, які вже були в користуванні. Вони цікаві своєю історією, адже деяким із них близько сотні років. До прикладу, два акордеони виробництва легендарної німецької фірми Hohner виготовлені ще до початку Другої світової війни. Також інструменти ще однієї потужної німецької марки Weltmeister. Видніється і гармонія “радянського гіганта” – заводу “Весна”.
Усіх принесли до магазину на продаж. Причини різні, іноді навіть сумні.
“Трапляється, помирає музикант, а інструмент залишається. Дітям він не потрібний, от і відносять на продаж. Та все ж найчастіше людина просто хоче придбати, скажімо, акордеон більш високого рівня, а цей, що має, продає. До прикладу, один із інструментів нам приніс дядько-пенсіонер. В юності він закінчив музичну школу, грав на акордеоні. Потім через життєві перипетії закинув це заняття. Та коли вийшов на пенсію, згадав про захоплення юності і, щоби не нудьгувати, знову почав грати. Спробував один інструмент, потім поміняв на кращий. Згодом увійшов в азарт: має їх вже біля десятка і весь час щось продає-купує”, – усміхається Семен.
Часто також віддають на продаж свої інструменти, з яких “виросли”, учні музичних шкіл, щоб обміняти на “доросліший”.
Вартість цих інструментів, залежно від якості та стану, в якому збереглися, стартує від кількох тисяч гривень і до вражаючих сум. Дехто з власників, які принесли на продаж своїх “старих друзів”, править за них великі гроші. Інші ж просять віддати за символічні кошти, тільки би в добрі руки.
“Раритетні, італійського виробництва, можуть коштувати від кількох тисяч доларів. Для музичної школи підійде акордеон вартістю 5-8 тисяч гривень. Для музичного училища – від кількох десятків тисяч гривень. Що професійніша гра, то якіснішим та потужнішим має бути інструмент. А, відповідно, і дорожчим”, – пояснює співрозмовник.
“Серед сучасної молоді акордеони й баяни не надто популярні. Зараз більший попит має гітара, синтезатор. І все ж на Буковині всі свята – хрестини, іменини, коляда, весілля – як правило, відбуваються з акордеонами. Чи виступають троїсті музики, чи великий колектив, – усюди потрібен цей інструмент. Маєш акордеон – ти вже господар свята”, – зауважує пан Семен.
“Складніший, ніж автодвигун”
Колись у Союзі язичкові інструменти були дуже популярними. Їх тисячами відправляли на фронт солдатам під час війни “для підняття бойового духу”. На початку 70-их років минулого століття в СРСР налічувалося близько 25 заводів з випуску гармоній, баянів та акордеонів. Вони тоді й коштували відносно недорого. Зараз же їх можна назвати предметом розкоші. Через зниження попиту ці інструменти стали виготовляти в дуже обмежених кількостях, а ще сам процес виробництва дуже складний. Тож і ціна відповідна.
“Виготовити новий баян – копітка робота. Уявіть, тут так багато кнопочок, і на кожну є планка з голосами. А якщо різні тембри, то цих планок декілька, – пояснює продавець. – За конструкцією та кількістю деталей такий інструмент складніший, ніж двигун авто. Окрім того, ці інструменти доволі делікатні. Під час переноски їх можна вдарити і цього вже часом виявляється достатньо для того, щоби він вийшов із ладу. Баяни та акордеони потребують правильного зберігання та догляду. Адже там є деталі з натуральної шкіри, дерева, які пересихають і можуть потріскати.
Через усі ці нюанси на язичкові інструменти наразі великого попиту немає, і назвати торгівлю ними прибутковим бізнесом не можна, зауважує чоловік. Та й загалом українці не надто люблять витрачати гроші на музичні інструменти.
“До прикладу, якщо у США за останньою статистикою, яка мені траплялася, на душу населення витрачали близько 25 доларів на рік на придбання музичних інструментів, у Німеччині – 15 євро, Польщі – 8-10 євро, то у нас це навіть менше півтора долара. То ми не витрачаємо коштів на музику, бо бідні, чи бідні саме тому, що скупимося на неї..?” – розмірковує співрозмовник.
Фото ілюстративне
