Фото з фб-сторінки Марини Денисенко
В Ізраїлі вперше поставили караоке-оперу українською мовою. Дебютувала в ній в одній із головних ролей буковинка Марина Денисенко. Спектакль у великому ізраїльському портовому місті Хайфа зібрав повну залу глядачів. Щира та яскрава гра буковинки викликала у глядачів сльози.
Про це йдеться у публікації ” ” від 13 квітня, пише molbuk.ua
Зв’язок із татом обірвався торік у вересні…
Дівчина мала з чого черпати правдиві емоції. Її батько Сергій Денисенко пішов добровольцем на війну і зник безвісти під Лиманом. Зв’язок із ним обірвався торік у вересні. Відтоді – жодної інформації про те, де він може бути та що з ним.
Участь у виставі допомогла Марині вилити свій біль, а також популяризувати українську мову та пісню (наприкінці вона виконала композицію “Обійми” гурту “Океан Ельзи”). Дівчина впевнена: батько обов’язково пишатиметься нею, коли дізнається про виступ.
Детальніше своєю історією буковинка поділилася з ” ” у телефонній розмові.
Марина Денисенко – з Вашківців. Навчалася в ЧНУ на технічній спеціальності, паралельно працювала в обленерго. Ще з 19-и років співала на корпоративах, бо дуже любила музику.
Коли почалася війна, її батько пішов воювати. Марина ж виїхала до Ізраїлю. Каже, так склалися обставини.
В Ізраїлі познайомилася з Марією Тавровською – єврейкою, яка виїхала з Росії з початком українсько-російської війни у 2014-му році. Жінка зайняла чітку проукраїнську позицію, через що навіть обірвала спілкування з родичами в Росії. Пані Марія викладає в Ізраїлі музичне мистецтво, проводить заняття з вокалу і керує музичним ансамблем. Також вона ставить спектаклі, які сама пише. Марина їй допомагала.
“Боюся почути погані звістки…”
Дізнавшись історію українки, Марія Тавровська глибоко перейнялася нею і вирішила підтримати українців через мистецтво. Так з’явилася ідея поставити українською мовою “Вишневий сік” – караоке-оперу про любов, музику, жагу до слави та визнання. У спектаклі зіграли й інші українці – професійна актриса театру та кіно з Одеси Алла Бродська, яка емігрувала через війну, та харків’янин Володимир Дубровський, який живе в Ізраїлі вже 30 років, але при цьому чудово володіє українською.
Пані Марія профінансувала з власної кишені все: оренду зали, декорації, фото та відео, зарплатню акторам…
Марина зізнається: робота над виставою була нелегкою. Не маючи акторського досвіду, вона додатково займалася з педагогом, дослухалася порад колег.
Вдень працювала на кухні в кафе, ввечері бігала на репетиції. Дуже хвилювалася, щоби добре зіграти й не підвести пані Марію, яка повірила в неї. А ще дівчині бувало доволі складно опанувати себе. Адже вона живе в постійному очікуванні звісток про батька. І дуже боїться почути погані новини…
“Зараз моя мама поїхала до Харкова, щоби спробувати хоч щось дізнатися про батька. І щоразу, коли телефонує, моє серце завмирає від страху”, – каже.
Через ці хвилювання за батька оперу навіть довелося перенести.
“Та я все ж зібралася з духом і пообіцяла собі, що викладуся на повну, – розповідає Марина. – Зробила це для України та на честь тата. Він ще був на зв’язку, коли з’явилася ідея такої постановки. І дуже тішився за мене, побратимам на фронті з гордістю розповідав: “Моя донька буде виступати в театрі!” Тож я не могла його підвести. Та все ж на сцені просто під час співу розплакалася… Та й не тільки я… Втираючи сльози, підспівував увесь зал… Навіть ті, хто не розумів української, відчули наш біль і сповна перейнялися ним…І, знаєте, після цього мені стало якось легше. Додалися сила й віра в те, що все буде добре”.
“Страшно мовчати!”
Якщо сама опера викликала захват у повної зали глядачів, то її анонс здійняв шквал несприйняття.
“Квитки спочатку не хотіли продавати, робили це з острахом і кожному наголошували, що це опера українською мовою, мовляв, щоби потім не було жодних претензій. Однак глядачі прийшли й палко нас підтримали”, – розповідає Марина.
А пані Марія, коли журналісти в неї поцікавилися, чи не боїться вона порушувати тему війни, твердо заявила: “Страшно мовчати, не розповідати про те, що відбувається в Україні!”
Загалом євреї нас підтримують, запевняє Марина Денисенко: “Тут допомагають українським біженцям фінансово, всюди є волонтерські центри, в яких можна отримати необхідні речі. Люди охоче діляться всім. Наприклад, мені, щоби пережити хвилювання за батька, благодійна організація надала можливість відвідати 10 сеансів психолога. І це справді допомогло”.
Дівчина дуже сумує за Україною і планує згодом повернутися додому.
“В Ізраїлі також неспокійно: днями по країні випустили сотню ракет. Хочеться, щоби швидше настав мир, а Україна перемогла і процвітала”.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
