У школах Чернівців можуть з’явитися капелани. За бажанням освітнього закладу вони проводитимуть зустрічі з учителями, школярами та батьками.
Про це йдеться у публікації ” ” від 26 січня, пише molbuk.ua
Відповідний меморандум про співпрацю підписали управління освіти міськради та Чернівецька єпархія УГКЦ, зокрема її представник, голова єпархіальної комісії освіти й виховання отець Володимир Боровий.
Отець Володимир має 12-річний досвід педагогічної праці, адже читає лекції про морально-духовні цінності педагогам в інституті післядипломної педагогічної освіти.
Відповідно до підписаного меморандуму, за бажанням освітнього закладу капелан може вести тут духовно-просвітницьку роботу, проводячи зустрічі із вчителями, школярами чи батьками. Також капелан на запрошення адміністрації може брати участь у педагогічних нарадах, виховних годинах, батьківських зборах.
Зустрічі будуть виключно добровільними
Зустрічі, які проводитиме капелан, є виключно добровільними, лише за бажанням вчителів, дітей чи батьків, наголошує очільниця управління освіти міськради Ірина Ткачук.
– З цією ідеєю до нас звернулися представники УГКЦ. Відомо, що інститут шкільного капеланства уже запроваджений у деяких містах на заході України. Ідея насправді дуже цікава, і вона не про релігію. Йдеться про загальнолюдські цінності. Я щиро підтримую те, що такі цінності повинні прищеплюватися дітям у сім’ї, – розповіла посадовиця. – Якщо будуть запити від педагогів чи батьків, духовні капелани можуть проводити тематичні зустрічі. Вони будуть виключно добровільними. Ідеться про загальнолюдські, загальноетичні цінності. Готова розглянути співпрацю й з іншими релігійними громадами, окрім УПЦ.
Такі зустрічі відбуватимуться в позаурочний час і не завжди у школах. Їх можуть проводити і в навчальних класах при церквах. Наразі невідомо, скільки шкіл виявлять бажання співпрацювати зі шкільними капеланами. З цим визначатимуться після зимових канікул.
“Діти потребують любові”
Нікому в жодному випадку не нав’язуватимуть релігію, запевняє отець Володимир Боровий:
“Це буде на виклик: чого потребуватимуть школа, вчителі, батьки, на те будемо реагувати. Зараз нагальна потреба – війна. І от як є медичні, військові капелани, так само є й капелани шкільні. Та це не буде нав’язування, боронь Боже. Лише добровільно. Я працюю в школах із 2018-го року, бо загалом це не нова ініціатива. Просто під час коронавірусу її призупинили. Зараз хочемо відновити. До Різдва мали гарні зустрічі у багатьох школах міста. Діти цього прагнуть. Вони – як спрагла земля, яка поглинає воду. Адже зараз багато діток через війну втратили когось із батьків. Їм дуже потрібне піклування. Та й не лише їм, а й усім дітям. Вони потребують любові. Щоб їх пригорнути, сісти поряд, порозмовляти, заспокоїти, щось разом намалювати…”
Думки
“Дітям потрібна духовна складова”
Руслана Бабух, директорка ліцею №12 “Ювілейний”:
“Мені ця ідея імпонує. Зараз, в умовах жахливої воєнної дійсності, дітям дуже потрібна духовна складова. В Україні такі ініціативи – рідкість. А в країнах Західної Європи, бачила на власні очі, є такі куточки духовного насичення, де дітки могли б усамітнитися або поспілкуватися зі шкільним капеланом, який їх вислухає, щось порадить. Тому ми не проти такої ідеї й розповімо про неї учням та батькам. Якщо підтримають, запровадимо такі зустрічі”.
“З цим треба обережно”
Пауль Пшенічка, вчитель фізики та астрономії ліцею №1:
“Наша держава – багатоконфесійна і багатонаціональна. Є і греко-католики, і католики, і мусульмани, іудеї. Знаю також багатьох парафіян УПЦ. Вони усі ж, мабуть, теж захочуть таку ініціативу запровадити, що тоді? Тому з цим треба бути обережними. Сказати, що я двома руками за, не можу. Але й що двома руками проти, також не можу”.
“Важливо, щоби не було нав’язування”
Олександр Бродецький, доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та культурології ЧНУ:
“У низці демократичних країн, де є гарантії свободи совісті, водночас діє й шкільне капеланство (у Британії, Австралії та ін.). Діалог суспільства і релігійних спільнот – нормальне явище. Але саме діалог, а не щось директивне. Тому важливо, щоби не було ніякого нав’язування. Для катехизації, проповідництва є храми, релігійні школи і т.д.
Якщо серед учнів хтось справді, згідно зі своїми переконаннями, потребує порад пастиря щодо цінностей і шкільних взаємин (а школа – це ж не тільки навчання, а й комунікація), то родини можуть ініціювати такі зустрічі. Можливо, і на шкільних локаціях, але в позаурочний час. І щоб релігійний інтерес вчителів або менеджменту школи не впливав на вибір участі чи неучасті у зустрічах.
І звісно, у сам зміст навчання релігійні служителі аж ніяк не повинні втручатися. Тобто не привносити свій світоглядно-конфесійний інтерес в освітній процес. Треба багато мудрості, щоб витримати цю тонку грань. До речі, може, ефективнішим було б декларацію про діалог, комунікацію освітнього менеджменту міста і релігійних спільнот підписувати не на рівні громад окремих конфесій, а з наявною в області Радою Церков і релігійних організацій (міжконфесійною структурою). І чітко окреслити межі припустимого й неприпустимого в такій комунікації.
А давати знання про релігійну культуру, релігійні процеси дуже треба. Але викладати такі релігієзнавчі предмети чи факультативи мають саме фахівці з освітою, здобутою у вищій школі, і керуватися засадами толерантності і незаангажованості”.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
