Учора, 1 квітня, в селі Кам’янка в урочищі Варниця вшанували пам’ять мирних жителів, яких 83 роки тому розстріляли більшовики.
Про це повідомляє Чернівецька районна військова адміністрація.
На вшанування пам’яті загиблих представники духовенства відслужили панахиду, до пам’ятника жертвам розстрілу учасники зібрання поклали квіти та лампадки.
Хронологія подій
У кінці березня 1941 р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів вздовж річки Сірет невідомі особи агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. 1 квітня колона направилася до Глибоцького райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону.
До людей з хрестами та хоругвами на площу вийшов чоловік у цивільному, просив людей розійтися, оскільки райвиконком немає таких повноважень. Колона, після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішла з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що відбувається. Першими йшли священники та діти з образами. Коли підійшли до урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без розбору.
Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було спостерігати, як ґрунт “здіймався” од порухів ще живих людей. Однак вони так і залишились живцем похованими.
У результаті спровокованого розстрілу загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв не встановлено досі. Ні родичів, ні близьких до того місця більшовики просто не підпускали. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили смереки. До 1991 року совєти трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали навіть очевидці. Тепер уже відомо, що страх перед радянською владою та сталінським режимом у ті далекі часи підштовхнув буковинців до перетину кордону. Серед тих, хто піддався на провокацію агітаторів, були і румуни, і українці.
На місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний знак загиблим. 1 квітня щороку тут відправляють панахиду, у якій беруть участь представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних товариств, місцеві мешканці, родичі загиблих із сусідньої Румунії.
В українській пресі про цю трагедію написав Микола Рубанець (журнал “Людина і світ”, стаття-анкета “Буковинська Голгофа”, ч. 10, 10 жовтня 1991 р.), який вперше використовував документи НКВС. Перші дослідження цієї трагедії провів у 1942 році журналіст Іон Домінте.
” ”
–>
