Фото з фб-сторінки управління освіти ЧМР
53-річний Володимир Жемчугов – Герой України, активний учасник руху опору проти російської окупації на Луганщині. Під час виконання завдання підірвався на розтяжці, втратив руки та частково зір. Рік пробув у російському полоні. Його обміняли на бойовиків.
Зараз їздить регіонами, розповідає молоді правду про росіян. Навідався й до Чернівців.
Як починалася окупація Донбасу, а також яка ситуація на територіях так званих ДНР/ЛНР зараз, Володимир Жемчугов розповів ” “.
“Це вбивці, терористи, такими були завжди”
“Я народився й виріс у місті Красний Луч (зараз Хрустальний). Батько – росіянин, мама – з Білорусі”, – починає Володимир Павлович.
Фото molbuk.ua
Службу в армії юнак проходив у Москві, у військах КДБ. У 1991 році став свідком серпневого путчу.
“Мені пощастило: я не був серед тих солдатів, яким дали наказ душити бетеерами цивільних. Кількох людей тоді поранили, вбили. Це був для мене стрес. Я вважав себе захисником народу, а тут нам кажуть убивати цей народ!” – каже.
Володимир повернувся в Україну. Працював на шахті, навчався в інституті, одружився. Коли в скрутні 90-ті припинили виплачувати зарплату, подався в бізнес, переїхав у Тбілісі. У 2008 році Росія напала на Грузію.
“Тоді я побачив росіян у найгіршому їхньому прояві, – ділиться спогадами. – Це вбивці, терористи, і такими вони були завжди. Грузини мені казали: “Володю, ви наступні!”
У 2014 році на Великдень приїхав до рідного міста провідати рідних. На в’їзді побачив барикади. Впізнав там контингент із “біржі праці”: алкоголіки, ледарі. Запитав у них: “Чого ви тут зібралися, які ваші вимоги?”. Відповіли: “У нас немає жодних вимог, нас найняла Філіппова (тодішня керівниця міста – ред.). Наприкінці дня привозять гроші й горілку. Класна робота, нічого не треба робити, просто сидимо”. Там був якийсь чоловік із немісцевих. Пригрозив: “Іди звідси, інакше матимеш проблеми, це не твоя справа”. Тоді я зрозумів, що все відбудеться за тим самим сценарієм, що й у Молдові, Грузії, Азербайджані, Чечні, Криму”.
Фото з фб-сторінки управління освіти ЧМР
“Приходили вночі, грабували, катували”
Четвертого травня “казаки” так званого отамана Миколи Козіцина захопили місто Антрацит.
“Вони приїхали вночі на “камазах”. Дали українським прикордонникам гроші й безперешкодно перейшли на територію України, – переповідає Володимир Жемчугов. – Начальник місцевої міліції отримав сто тисяч доларів і віддав підлеглим наказ не чинити спротив. Наступним був наш Красний Луч. Половина міліції за гроші перейшла на бік Росії. СБУ – взагалі відсотків на 70-80.
Алкоголікам на барикадах Козіцин роздав автомати й дав повну волю. Почався бандитизм. Серед білого дня ці люди виходили на траси, перегороджували вулиці. Сподобалася машина – зупинили, водія викинули, забрали ключі, документи. Хто протестував – постріл у ногу. Ламали банкомати, грабували банки, ювелірні крамниці.
Ефесбешники мали підготовлені списки заможних людей, які підтримали Україну. Бандити приходили вночі, ламали двері, грабували, ґвалтували. Після катування тягнули людину до нотаріуса писати договір дарування на квартиру, машину, фірму. Потім вивозили за місто й розстрілювали”.
Володимир згадує промовистий епізод:
“Коли я приїхав у квітні до рідного міста, біля магазину зустрів знайомого зі школи, який спився. Той просив грошей похмелитися. А вже в червні біля мене зупинилася BMW і звідти визирнув цей самий знайомий. Він сидів у російському камуфляжі, з автоматом, із кишені стирчала пачка грошей. На задньому сидінні лежали ящики горілки й ковбаси. “Володю, давай до нас, у козацтво, будемо керувати, у нас же Луганська народна республіка! – гукнув”.
Фото з фб-сторінки управління освіти ЧМР
Був готовий померти, щоб не здати товаришів
Невдовзі грабувати вже було нікого, і бандити взялися торгувати зброєю. Улітку 2014 року в Луганську можна було придбати гранату за 50, автомат Калашникова – за 200, РПГ – за 400 доларів. Володимир скуповував зброю, амуніцію, засоби зв’язку. Зібрав однодумців ще з часів Помаранчевої революції, яку підтримав. Створили мережу підпілля. Коли почалася українська антитерористична операція, їхній загін приєднався до лав ЗСУ.
Від грудня 2014 до вересня 2015 Володимир Жемчугов виконав 30 спецоперацій зі знищення бойовиків, ворожих військових об’єктів і техніки, пошкодження залізничних ділянок, виведення з ладу ліній електропередач, газорозподільних і трансформаторних станцій. Під час однієї з таких операцій чоловік підірвався на мінному полі.
“Важко поранений, я потрапив у полон, – згадує. – Спочатку думали, що я цивільний, який уночі випадково зайшов на мінні поля. А наступного дня підірвалася лінія електропередач, і росіяни зрозуміли, що я до цього причетний. Почали катувати, допитувати. Після кожної з трьох операцій, щойно виходив із наркозу, наді мною стояла людина, яка тикала холодним дулом пістолета в голову і запитувала: “Прізвища ваших товаришів, адреси, паролі”. Я відмовився від співпраці.
Коли на мене почали вже дуже тиснути, злякався, що можу зрадити товаришів. Тож уночі вирішив перекусити трубку крапельниці й дмухнути туди, таким чином покінчивши з життям. Та я не знав, що в палаті позаду стоїть озброєна охорона. Мене одразу зв’язали. Безрукого, сліпого, посадили в камеру до кримінальних злочинців у в’язниці Луганська. Співкамерникам вдячний за те, що вони мене годували, бо сам собі я дати ради не міг. Урешті мене обміняли на двох високопосадовців-зрадників”.
Фото molbuk.ua
Будують “потьомкінкінські” села
Що зараз відбувається на території так званої ЛНР? Володимир каже, що у 2022 році багато партизанів виїхали звідти, щоб не потрапити під мобілізацію до російського війська.
“З тих, що залишилися, дехто служить розвідниками в окупаційній армії й адміністрації. Українське підпілля – це зараз переважно молодь, жінки або чоловіки віком за 60 років. Ми жартували, що “ЛНР/ДНР” перетворилися на ЖНР – жіночу народну республіку. Серйозний партизанський спротив чинити нікому. Зосередилися на зборі розвідданих, поширенні листівок, – розповідає. – Більшість боїться висловлювати свої думки. Так і кажуть: “Володю, ми сидимо й мовчимо, бо терор такий, що жах. Та коли прийдуть українські танки, будемо їх зустрічати з квітами.
До шкіл раз на місяць навідуються з міндержбезпеки (силова структура “ЛНР”) і перевіряють смартфони дітей. Якщо є українська клавіатура – це вже зрада”.
Володимир каже, що роботи там немає. Наразі на всю “ДНР/ЛНР” залишилося всього 11 шахт. Решту закрили, порізали на брухт, вивезли.
“Водночас росіяни вкладають в окуповані території багато грошей, – зауважує Володимир Жемчугов. – У Луганську переклали дороги, у Маріуполі будують мікрорайони. Башкирці, яких завозять сюди на роботу, шоковано вигукують: “Та у нас у Росії немає таких доріг, будівель, як ми тут робимо!”.
І справді, від’їдьте 50 км від Москви – асфальту, газу нема, туалети на вулиці. А вони в Маріуполі, Луганську, Сєвєродонецьку будують. Це ж показуха, “потьомкінські” села! Хочуть у такий спосіб зробити населення лояльним”.
Пан Володимир переконаний: ніщо не завадить мешканцям окупованих територій інтегруватися в Україну після перемоги:
“Повірте, коли повернеться українська влада, із цим проблем не виникне. Он німці понад 40 років були поділені на ФРН та фейкову НДР. А потім об’єдналися й швидко порозумілися. Так станеться і з нами, головне, щоб не було російської армії”.
Фото з фб-сторінки управління освіти ЧМР
” ”
–>
