Суспільство зараз згуртувалося. Кожен, хто як може, підтримує ЗСУ. Та найбільше зворушують літні люди, які віддають мало не останні кошти з невеличкої пенсії. Тисяча гривень для них – це велика сума, яку вони збирають місяцями. І віддають від щирого серця, щоби зробити свій внесок у перемогу.
Про це йдеться у публікації ” ” від 11 січня, передає molbuk.ua
“Хочеться обійняти військових і низько їм вклонитися”
Днями до Чернівецької районної ради навідалася 81-річна чернівчанка Валентина Вавськова. Вона принесла 1200 гривень на ЗСУ. Жінка попросила розподілити ці кошти так: 500 гривень – на дрони, 500 – на міношукачі, і 200 – на корм для тваринок, які через російські обстріли залишилися бездомними.
Кореспондентці ” ” Валентина Василівна розповіла, що давно вже хотіла підтримати бійців і потроху відкладала гроші зі своєї маленької пенсії. Також жінка хвилювалася, кому ці кошти передати, щоби вони потрапили до військових. Урешті звернулася до районної ради.
“На війні, у самому пеклі, побував мій похресник, – каже пані Валентина. – Він багато мені розповідав про пережите. Про те, як вони з бійцями заходили в розбомблені росіянами безлюдні українські села. Ходили вулицями, хатами і зустріли лише одну людину на все село! Зараз похресник вдома: його батько помер, у мами трапився інсульт, тож він – єдиний доглядальник. Але той, хто побував на війні, уже ніколи не буде таким, як досі: пережите назавжди залишить свій відбиток. Звісно, його розповіді вплинули й на мене”.
Утім, навіть і без почутого пенсіонерка мала намір хоч чимось допомогти ЗСУ.
“Нехай це невелика сума, але роблю, що можу, – каже. – Я ці гроші віддала з радістю! Бо коли бачу хлопців-військових на вулиці, хочу їх усіх обійняти й низько їм вклонитися. Зараз на фронті дуже складна ситуація, ще й допомогу затримують. А бійцям же щодня треба! Мені їх так шкода! Я б сама поїхала на передову. Хотілося б хоч один постріл зробити в тих падлючих!” – каже жінка.
“Сестра з Росії мене називає бандерівкою”
Особливо важко пані Валентині згадувати про своїх родичів, які живуть у Росії і з якими після початку війни припинила спілкування. Це її засмучувало, адже більше у неї немає близьких. Та іншого виходу не було.
“Моя рідна сестра, яка живе в Росії, каже мені: “Ти бандерівка”. Як я можу після цього з нею спілкуватися?! Спочатку ми ще намагалися щось пояснити одна одній. Але її родина мене не розуміє, а я їх. Я їм кажу: “Ваш Путін – мерзотник”. Але він для них – наче якась ікона. Врешті, ми обірвали всі зв’язки.
Часто думаю, чому так: у Росії – мільйони українців, але всі вони там сидять тихо, наче миші в норах? Вони там просто згинули як нація. Якщо колись нею були…” – розмірковує пенсіонерка.
Мати Валентини Васькової – українка, родом із Черкащини. Батько – росіянин. Сама вона народилася в столиці Таджикистану Душанбе, де служив її батько. Там закінчила університет і викладала у виші.
“Потім мати вийшла на пенсію й просила, що хоче померти на рідній землі, в Україні. Тоді була можливість оселитися в Чернівцях. Так ми наприкінці 50-их років потрапили на Буковину. Мама прожила до 102 років”, – втирає сльози Валентина Василівна.
Жінка, в якій поєдналися українське та російське коріння, досі не може збагнути: як сталося, що росіяни прийшли на нашу землю вбивати?
“Чому? За що?” – ставить вона риторичні питання.
“Хочу, щоби світ став кращим”
91-річний чернівчанин Георгій Миколайович днями приніс до редакції однієї з газет у Чернівцях сім тисяч гривень. Він попросив не вказувати його прізвища. Каже, що не любить афішувати таке.
“Я це зробив щиро, з усього серця. Мені зараз дуже важко, я залишився один. Онука недавно мобілізували й від нього вже понад тиждень жодної звістки. Дивлюся новини, що робиться на сході України, і дуже переживаю. Внук мені – найрідніша людина. Я для нього був і за дідуся, і за батька, і за вчителя. Дуже сподіваюся, що з ним усе добре й він мені зателефонує…” – каже чоловік.
Нещодавно Георгій Миколайович також відніс п’ять тисяч гривень до дитячого будинку. А ще передав його вихованцям десять кілограмів яблук, бананів, солодощів.
“Допомагаю, чим можу. Хочу, щоб світ став кращим”, – каже пенсіонер.
” ”
–>
