Фото Юлії Вебер
Один із найвідоміших українських авторів, волонтер Сергій Жадан представив у Чернівцях свою поетичну збірку “Скрипниківка”.
Робота над нею розпочалася навесні 2021 року. У назву винесене поняття “скрипниківка”, яким називали правопис української мови, складений упродовж 1925-1928 років і затверджений тодішнім наркомом освіти УРСР Миколою Скрипником.
В інтерв’ю ” ” Сергій Жадан розповів про свою нову збірку, волонтерство, а також – улюблених письменників із Буковини.
“Після великого вторгнення кілька місяців не писалося”
– Як виникла ідея “Скрипниківки”?
– Ідеї не було. Просто писалися вірші… Перша частина створена до великої війни. Далі настала певна пауза. Перших кілька місяців після повномасштабного вторгнення вірші не писалися. Згодом мова повернулася, з’явилися наступні тексти. Все це склалося в рукопис. Вирішив, що його варто видавати. Так вийшла книжка “Скрипниківка”.
– Чому саме така назва?
– Там є вірш про нашого харківського наркома Миколу Скрипника. У Харкові встановлено його пам’ятник. Це одне з імен, пов’язане зі столичним періодом харківської історії – з усіма суперечностями, плюсами та мінусами. Іншими словами, Микола Скрипник був вельми помітним чоловіком. Саме він затвердив український правопис 1928 року, який називали “скрипниківкою”. І, власне, цей правопис виступив певною метафорою змін у мові, які зараз відбуваються. Тому я й використав цю назву.
Я розмістив вірші хронологічно, завдяки чому вийшов певний щоденник. У ньому можна простежити ті зміни, які відбувалися зі мною, з моєю мовою, письмом. Для мене важливо було це зафіксувати.
– А які саме зміни відчуваєте в собі?
– Змінилася вага багатьох речей, значень, слів. Щось стало не таким важливим. Щось, навпаки, набуло значення, якоїсь суті і додаткового сенсу. Інакше кажучи, ми змінюємося, навіть коли цього не помічаємо. Іноді ці зміни не дуже позитивні, тому що суспільство втомлюється. Ми всі живемо у стані тотального стресу. З іншого боку, це нас відшліфовує, виокремлює певні позитивні риси, які, можливо, не були активовані до цієї великої війни.
“Українці й далі щедро жертвують на своїх захисників”
– Ви завжди всіма силами підтримували ЗСУ…
– Потрібно й далі не відступати, не втомлюватися. Бо військо без тилу не зможе, а ми не зможемо без війська. Тому маємо працювати на цю перемогу всі разом, інакше нічого не вийде.
– Знаємо, що фактично всі свої прибутки Ви скеровуєте на армію.
– Не всі, але дуже багато, безперечно. Збираємо кошти на концертах, літературних вечорах. Постійно організовуємо стріми, аукціони, збираємо донати. Способів зібрати кошти багато. Українці й далі щедро жертвують на своїх захисників. І мені здається, це дуже хороший сигнал. Навіть попри те, що всі трішки втомилися, можливо, розгубилися, дезорієнтувалися, все одно українці й далі вірять у свої Збройні сили. Це – запорука перемоги.
– Тобто українці не стали менше донатити?
– Ні, не бачу, щоби менше. Вони, можливо, не роблять це настільки демонстративно. Може, від чогось відмовилися. Ймовірно, хтось у комусь розчарувався. Але це природний процес. Та визначальною рисою є те, що ніхто не розчарувався в самій потребі свободи, незалежності.
– Де черпаєте сили на все?
–У спілкуванні з живими, хорошими, прекрасними співвітчизниками.
“Вперше побував у Чернівцях у 1996 році”
– Ви завжди були популярним, та зараз попит на вашу творчість просто неймовірний. Що трапилося?
– Тепер загалом великий запит на українське мистецтво, музику, літературу. Це зумовлено війною і тим, що відбувається велике ревізування російської культури. Багато українців відмовляються від її споживання, переорієнтовуються на своє. Відповідно, хапаються за якісь медійні імена.
– Чи достатньо української культури, щоби заповнити вивільнену від усього російського нішу?
– Безперечно, достатньо. Просто дуже важливо, щоби люди не зациклювалися на кількох іменах, які згадуються в медіа через їхню волонтерську чи політичну діяльність. А розуміли, що українська література – це тисячі надзвичайно цікавих імен – і живих, і тих, хто вже відійшов у засвіти, але залишив по собі творчий доробок.
Я з дитинства читаю сучасну та класичну українську літературу і не уявляю життя без неї. Мені просто неймовірно шкода тих людей, які не знайомі з нею. Вони себе страшенно обділяють.
– Хто ваш улюблений буковинський письменник або письменниця?
– Я до Чернівців щороку приїжджаю на фестиваль Meridian Czernowitz. А вперше сюди навідався у 1996 році. Мене тоді запросив Сергій Пантюк, який на той момент тут жив і працював. Тож для мене першим “живим” чернівецьким поетом був саме Сергій Пантюк. А вже потім познайомився з Сашком Бойченком, Петром Рихлом, Мирославом Лазаруком та іншими письменниками. Я справді люблю Чернівці. Кажу це не для того, щоби справити позитивне враження на читачів вашого видання, а говорю це щиро”.
Як відомо, у Чернівцях із 8 по 10 вересня тривали 14-ті міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. На них презентували книги 2023 року, написані про війну Росії проти України письменниками і письменницями, які служать у лавах ЗСУ або займаються волонтерською діяльністю.
” ”
–>
