Внаслідок важких поранень під Бахмутом у госпіталі помер молодий військовий з Чернівців Дмитро Корбутяк.
Дмитро втратив ногу під Бахмутом, отримав чисельні поранення таза. Військовий переніс 13 операцій, однак медикам не вдалося врятувати його життя.
Кореспондентка ” ” познайомилася з Дмитром Корбутяком під час своєї першої поїздки в зону бойових дій.
Мав невеликий бізнес у Чехії
З Дімою ми познайомилися влітку 2022 року у Слов’янську. Тоді разом із волонтерами привезли гуманітарну допомогу бригаді, у якій він служив. Неможливо було не помітити відмінне почуття гумору чоловіка та хорошу фізичну форму.
З часом ми почали спілкуватися та потоваришували. Чоловік до початку війни жив у Чехії. Там мав невеликий бізнес. У Дмитра було двоє дітей: син та донька. Після того, як Росія здійснила повномасштабний напад на Україну, Діма не міг сидіти за кордоном. Він повернувся до України, відправив дітей у безпечне місце і пішов добровольцем на фронт.
– Хто як не я? Як я потім дітям буду дивитися в очі? – завжди казав Дмитро.
Від березня 2022 року Дмитро був на Донеччині.
Він не любив публічність. Я завжди йому говорила: “Давай запишемо інтерв’ю. Про таких, як ти, мають знати люди!”
На це Діма постійно відповідав: “Та нема чого про мене писати! Є набагато кращі! Запишемо після перемоги, якщо буду живий!” На жаль, клята війна не дала Дмитру стримати свою обіцянку…
“За ним йшли бійці”
Друзі та знайомі Дмитра Корбутяка і досі не можуть повірити у те, що його більше нема.
Волонтер Ігор ЛОГВІНОВ розповідає:
– Дімка був дуже світлою людиною. Він завжди шукав можливість для того, щоби вирішити будь-яку проблему. Для нього ніколи не існувало жодних перешкод, для нього ніколи не було неможливих речей. Він завжди виконував дуже складні завдання. І навіть їх він вирішував із внутрішньою легкістю та позитивним ставленням. Якою б складною не була ситуація. У Діми було безмежне терпіння, він завжди міг підтримати рідних, близьких, друзів та побратимів. Діма – це опора для всіх, хто його знав і був біля нього. За ним йшли бійці. У нього були якості справжнього командира. Його любили побратими, його любили друзі, його любили волонтери. І продовжують його любити навіть після його смерті. Він завжди залишиться у нашій пам’яті та у наших серцях! – каже Ігор Логвінов.
” ”
–>
