Знана вишивальниця Марія Лахман днями відзначила 80-ліття
“Скільки було подарунків, вазонів, квітів”, – хвалиться ювілярка.
Марія Лахман мешкає в селі Яблуниця на Путильщині. “Багато людей вітали мене. Вшанували гарно в місцевому клубі, де відкрили виставку моїх вишиванок, – похвалилася ювілярка. – А скільки було подарунків, вазонів, квітів! Вдячна всім, хто не забуває мене. У кожну роботу я вкладаю любов і частинку своєї душі. Дуже люблю вишивати весільні рушники, сорочки, ікони, портрети. Багато вишиванок подарувала рідним і знайомим, шкільному музею, ікони несу до церкви. Вишила герби України, Буковини, Чернівців та Путили. Скільки маю всього робіт, навіть не знаю. Мабуть, понад 250”.
“Причепила краї рушника до халата”
У 17 років Марія втратила кисть лівої руки. Навчилася все робити однією: поратися по господарству, обробляти город, варити їсти, шити.
– Наша родина була велика – десятеро дітей. Мама працювала в колгоспі, а тато сплавляв ліс по Черемошу, – пригадує пані Марія. – Я закінчила шість неповних класів. Залишила школу, бо в мами виявили рак, зробили операцію в Чернівцях. Я була найстаршою дівчинкою, то мусила дивитися за меншими. Наймолодшій сестричці тоді було лише дев’ять місяців. У 13 років я вже пішла в колгоспну ланку. Була маленька на зріст, а сапала буряки й картоплю на рівні з дорослими. Якось молола зимою на січкарні сіно з хвоєю для колгоспних корів. Було мені тоді 17 років. Дуже замерзла в руки. Хотіла покласти сіно, а ліву руку захопило і перемололо кисть до ліктя. Кров тече, я кричу. Відвезли мене колгоспною бортовою машиною до Путили в лікарню. Помили від пилу руку, мене взяли на операцію. Погано зробили – перерізали сухожилля, поробилися рани.
Коли дівчина лежала в лікарні, попросила маму, щоби та принесла їй вишивати рушник. А вона плаче: “Марійко, як будеш шити без руки?”. “Буду якось”, – відповіла донька.
– Я причепила краї рушника шпилькою до підковдри та халата – і так вишивала. Тепер кладу один кінець вишивки на куксу лівої руки, другий чіпляю до одежі, щоби натягнути полотно, – каже жінка. – У 1962 році мені дали другу групу інвалідності. Але я ще довго працювала. Маю більш як 35 років стажу. Завідувала клубом у нашому селі. Брала пару книжечок і носила по хатах. Тоді не було ні телевізорів, ні комп’ютерів, то люди читали. Пізніше відкрила бібліотеку в присілку Плаї, де було півтори тисячі книжок. Ще працювала шкільним бібліотекарем у Яблуниці до 2000 року.
“Коли вишиваю – забуваю про болячки”
Одну кімнату у своїй хатині майстриня перетворила на музей. Стіни завішані вишитими картинами, портретами, іконами, на столі, покритому вишитим брусом, скульптурки святих.
Коли приходять гості, то захоплюються: “Як файно тут у вас”.
– Багато людей хотіли купити мої роботи, але я ніколи не погоджувалася, бо ці вишивки для мене, як діти, – запевнила жінка. – Схеми для вишивок шукаю сама, а деякі отримала від мами Олени, яка також любила вишивати. Люблю цікаві та складні вишивки. Портрет Шевченка взяла з фото, але повністю переробила його. Вишила відому вишивальницю Ксенію Колотило. Знайшла її світлину, яку перевели в комп’ютері на хрестики. А щоби вишити Юрія Федьковича, їздила до Путили, перемалювала в блокнотик його хату, криничку, порахувала на даху ряди дранок, а потім це все відобразила на полотні. Портрет Івана Франка взяла з гуцульського календаря і самотужки перевела його на хрестики.
У 80 років жінка вишиває і читає без окулярів. “Почуваюся ніби непогано на свої літа. Хоча маю проблеми зі слухом, перенесла інсульт і складну операцію. Та коли вишиваю – забуваю про свої болячки, – зізналася пані Марія. – Зараз буду вишивати велику плащаницю, де будуть Ісус Христос, Матінка Божа, Йосиф, Магдалена. Поки зможу, не випускатиму голки з рук…”
” ”
–>
