Лікаря-анестезіолога з Чернівців президент нагородив орденом Данила Галицького. Капітан медичної служби Андрій Красовський рятує життя поранених бійців на передовій.
Високу нагороду чернівецькому медику вручив президент Володимир Зеленський під час поїздки на схід України.
Про це йдеться у публікації ” “, пише molbuk.ua
– Мене про це заздалегідь не повідомили, лише сказали з’явитися у певне місце. Подумав, що йдеться про відрядження, зібрав речі. Лише потім дізнався, що приїде президент і вручатиме нагороди. Це була приємна несподіванка. Хоча цей орден – заслуга всього нашого колективу, який рятує поранених бійців із початку війни з Росією, – запевнив лікар.
“Тримав напоготові всі речі”
Чернівчанин Андрій Красовський закінчив військову кафедру при Буковинському медичному університеті, отримав звання молодшого лейтенанта. Пропрацював 15 років лікарем-анестезіологом у реанімаційному відділенні Чернівецької міської дитячої лікарні.
– На початку 2015 року мене призвали до ЗСУ як військового. Коли дізналися, що я медик, то відправили у 66-ий мобільний госпіталь, який знаходився у нинішньому Покровську на Донеччині. Там я пробув 14 місяців – до квітня 2016-го. Ми надавали медичну допомогу не тільки нашим військовим, а й цивільним, бо майже всі місцеві лікарі виїхали, – згадує Андрій. – Нам привозили поранених просто з поля бою. Так що досвід роботи у воєнних умовах у мене вже був.
Після служби лікар повернувся до маленьких пацієнтів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення 24 лютого, йому зателефонував командир.
– Я був резервістом першої черги мобільного госпіталю. Тому тримав напоготові всі необхідні речі: форму, берці, медичні інструменти. Швидко склав усе в наплічник, пішов до військкомату за повісткою. Попросив декілька днів, щоби попрощатися із сім’єю та батьками, які живуть у селі. І дружина, і батьки відреагували спокійно, знали, що я все одно поїду, – запевнив Андрій. – Спершу був збір у Покровську. Мене відрядили до Великої Новосілки, пізніше – у Вугледар. Там ставало небезпечно, бо росіяни постійно обстрілювали місто. Тому ми повернулися назад до Покровська. Зараз наша бригада у прифронтовому містечку Курахове, що за 20 кілометрів від Мар’їнки.
“Ми весь час оперуємо”
Місто Курахове постійно обстрілюють, але воно поки що вціліло. Вціліла й лікарня, де знаходиться госпіталь.
– У корпусі нашого хірургічного відділення побиті всі вікна від вибухів. Та на війні немає часу боятися. Ми цілодобово чергуємо, сім днів на тиждень, без вихідних і свят. Тобто живемо в госпіталі. Часто не спимо по три-чотири доби. У підвалі обладнали укриття. Все, що має бути у військового, у мене є: форма, каска, бронежилет, пістолет, автомат. Добре володію зброєю. Якщо доведеться, буду стріляти, – зізнався лікар. – У нас дуже гарний колектив, висококваліфіковані хірурги, анестезіологи, медсестри. Працюємо, як єдиний злагоджений механізм. Докладаємо всіх зусиль, щоби бійці після поранення повернулися в стрій. Якби можна було працювати ще більше, то ми б так робили. Наші воїни – справжні герої. Часто просять: “Швидше мене прооперуйте, хочу одужати й повернутися, бо там на мене чекають побратими”. Дивлячись на таких мужніх хлопців, розумієш, що ми обов’язкові переможемо.
Коли в госпіталь надходить поранений, його оглядають, визначають, чи потрібна операція, здійснюють переливання крові.
– Рішення приймаємо дуже швидко, бо від цього залежить життя бійця. Від моменту надходження пацієнта до початку операції інколи минають хвилини, – каже медик. – Ми весь час оперуємо. Це надзвичайно важка, напружена робота. Завдяки міжнародним організаціям, благодійним фондам, нашим волонтерам госпіталь забезпечений необхідними медикаментами, сучасними хірургічними інструментами, устаткуванням. Постійні бої відбуваються по всій лінії фронту. Чуємо, як працює артилерія, коли відбувається штурм. Знаємо, що тоді буде більше поранених. Інколи доводиться надавати допомогу одночасно 5-10 і більше пацієнтам. Найпоширеніші – вогнепальні та осколкові поранення, мінно-вибухові травми. Інколи потрапляють військові, які дістали поранення вдруге. На жаль, врятувати всіх не вдається. Сильні травми, несумісні з життям, великі крововтрати – їх небагато, але вони є. Нелегко, коли розумієш, що лікування та реабілітація пацієнта триватимуть не один рік. Боляче, коли надходять поранені діти, адже в мене дві донечки – десяти й трьох років. Радіємо, коли вдається допомогти. Дехто з бійців каже: “Я вас пам’ятаю, ви мене дуже добре прооперували”. У нас поранені військові затримуються недовго, до доби, буває, що на 5-6 годин. Прооперували, стабілізували й швидко евакуйовують їх до далі.
За цей рік чернівчанин лише раз був у десятиденній відпустці. “Буду тут, доки буде потреба допомагати нашим воїнам. Треба завершити цю війну та відбудовувати Україну для наших дітей”, – вважає Андрій.
” ”
–>
