Беллі Володимирівні Гудзь довелося двічі рятуватися від російської навали: спочатку в 2014 році, а потім ще раз у 2022-му. Минулого року жінка кілька місяців проживала у Чернівцях, де її врятували від сліпоти.
Про це йдеться у публікації ” ” від 23 березня, пише molbuk.ua
Нині 60-річна Белла Володимирівна мешкає неподалік Слов’янська, що у Донецькій області. У її домі час від часу квартируються українські військові. Жінка готує їм їжу, пере одяг і з нетерпінням чекає їхнього повернення з бойових завдань. Белла Володимирівна в’яже військовим теплі шкарпетки і не перестає дякувати чернівецькому офтальмологічному центру “Ваш зір”, який повернув їй зір.
Про Донецьк
– До 2014 року протягом 30-ти років я мешкала у Донецьку, мала там сім’ю, народила двох синів. Ще до 2014 року сталася біда – у мене виявили онкологічне захворювання. Чоловік не витримав цього випробування, покинув. У 2014 році почалася війна. Я більше не змогла жити в Донецьку. Мешкала спочатку під Києвом, потім у Чернігівській області, а тепер – неподалік Слов’янська.
Про синів
– Мої двоє синів (36 і 33 роки) добровільно пішли в ЗСУ. Старший син Сергій нещодавно лікувався у військовому госпіталі. Я досі перебуваю у шоковому стані. Протягом трьох-чотирьох днів Сергій прощався зі мною в смс-повідомленнях: “Вибач за все”, “Якщо щось трапиться, не плач”… Молодший син Дмитро одружений в ДНР, його дружина не хотіла звідти виїжджати. У травні 2022 року він втік із Донецька і став на бік України – зараз він служить під Харковом у лавах ЗСУ.
Про військових
– Тепер я хвилююся і за своїх синів, і за тих військових, які живуть у мене. Які вони красені! Дрова покололи, занесли, запитують, що ще потрібно зробити. Жили у мене четверо солдатів. Я їх годувала, прала їм. У грудні вони пішли на завдання, двоє з них загинули, а двоє у госпіталі. Я досі плачу, особливо за Андрійком, якому було лише 22 роки… Маленький хлопчик, худенький. Жив у мене два тижні. Пічку, блендер, праску, розетки – все відремонтував. Одягнув бронежилет, рюкзак, а його й не видно. 30 грудня він загинув… Поховали його лише 28 січня – не могли забрати з поля бою. Тепер його постійно згадую… І плачу… Така дитина золота, єдиний син у батьків… Ще один хлопець Ігор каже: “Я знаю, що я в один кінець. У полон не здамся. Воювати буду до останнього”. От він і пішов в один кінець….
Бідні наші солдати… Я той “бронік” двома руками підняти не могла. А їм із ним бігати, а ще автомат, а ще купа всього… Як же перемога нам важко дається! Стільки гарних хлопців йде! Золотий цвіт України!
Зараз із мого дому пішли на завдання ще двоє хлопців. У цю секунду вони на війні. Хвилююся, дуже чекаю. І речі їхні тут, і ліжка. Сьогодні рота їхня приходила, запитую: “Як там мої хлопці?” “Потихеньку, скоро повернуться…”, – відповідають. Ось чекаю, наварю їм смачного борщу.
Про Слов’янськ
– До Слов’янська від мого дому – шість зупинок електричкою. Тут відчувається, що війна. Постійно чутно вибухи. Краматорськ, Констянтинівку обстрілюють, бахмутівську дорогу закрили. У Слов’янську лише техніка і солдати. Кажуть: “Не здамо ні Бахмут, ні Слов’янськ”. Місто порожнє. Замість під’їздів – діри в будинках, згарища, дитячого садочка немає…
Ви не уявляєте, що таке жити під Росією! У 2018 році я поїхала додому в Донецьк забрати певні речі. Була в Донецьку три дні і дві ночі. Весь цей час, коли була на вулиці, навіть не піднімала очей. Коли переїхала блокпост у Горлівці і опинилася на території, контрольованій Україною, видихнула: “Фух… Я в Україні..” Тут дихається інакше. У Донецьку мала багато друзів, але зараз ні з ким не спілкуюся. Колишній чоловік виїхав до Росії, попросив там політичного притулку, не зважаючи на те, що його сини зараз на фронті в лавах ЗСУ.
Про Чернівці і порятунок від сліпоти
– Наприкінці березня 2022 року почали нас сильно бомбити, і друзі покликали мене у Чернівці. Вже у Чернівцях помітила, що у мене дуже впав зір. Там всюди бруківка, а я ходжу і думаю: “Хоч би не спіткнутися”. Сходи зливалися. Завдяки Червоному Хресту скерували мене в Чернівецький діагностичний центр, а там поставили мені діагноз “прогресуюча ядерна катаракта лівого ока” і порадили звернутися у клініку “Ваш зір”.
До війни я вже оперували праве око. Коли у Донецьку бомбили Петровський район, шахту, ми бігли, я упала, вдарилася головою. А наслідки з’явилися аж у 2018-му році – відшарувалася сітківка. Око стало чорним. У Луганській області мені тоді око прооперували. А тут, 2022 року, уже ліве око “забарахлило”.
Я швачка, вишиваю, в’яжу щодня. Очі – моє життя. Сьогодні з величезною вдячністю згадую чернівецьку клініку “Ваш зір”, лікарі якої врятували мене від сліпоти. Ціна операції була дуже символічна. Мені зробили величезну знижку. Повну вартість я б не змогла сплатити – я пенсіонерка, інвалід другої групи. Сини мої на війні, зараз була би в Слов’янську самотня і сліпа. А так можу допомагати нашим хлопцям.
Все літо я мешкала у чернівецьких друзів у кімнаті їхнього внука. Літо добігало кінця, і внук мав повернутися на навчання. Мені потрібно було шукати житло, а ціни були дуже високі… Прооперували мене у “Вашому зорі” 22 серпня і сказали: “Живіть у клініці стільки, скільки вам треба”. І це безкоштовно! Це було справжнє диво! У мене досі комок у горлі. Я навіть не сподівалася (плаче, – авт.). Чисте ліжко, душ, чайник, мікрохвильовка. Тихо, спокійно, тепло. Жила я там три місяці і не вірила, що таке можливо. А який чудовий колектив! Всі – від охоронців, кухарів і до директора – дуже уважні, ввічливі, привітні. Таке враження, що я потрапила у сім’ю! Тепер в’яжу солдатам шкарпетки, вишиваю, шию. І доки житиму, не припинятиму дякувати цим чудовим людям. Це справжній острівець доброти! Низький їм уклін! У “Вашому зорі” спілкувалася з військовими, які казали, що лікуються там абсолютно безкоштовно!
Про перемогу
– У Чернівцях я повірила, що добро перемагає зло, і що ще є дуже багато добрих людей, які врятують цей світ. Нині я зрозуміла, що мені не потрібні матеріальні цінності. Зараз я лише хочу, щоб наші хлопці жили і була Перемога! А собі я сказала, що досить хворіти, бо потрібно жити у мирній Україні і розбудовувати її!
Коментар
“Для військових лікування безкоштовне”
Олег Дем’янишин, директор центру мікрохірургії ока “Ваш зір” (м. Чернівці):
– Від початку війни я повідомив військкомат, що вони можуть використовувати нашу клініку як пункт медичної обробки, зокрема лікування очей. Нині часто консультуємо військових, які перебувають на лікуванні у військовому госпіталі. Бойові травми очей, наслідки бойових травм ми лікуємо за рахунок клініки, тобто для військового це безкоштовно. Зокрема і найскладніший вид очної хірургії – операції на сітківці. Родичі ж військових, військові з цивільними захворюваннями (наприклад, катаракта) та переселенці отримують у нашому офтальмологічному центрі знижки на лікування. Із 2014 року знижками на лікування скористалися тисячі родичів військових. А протягом минулого року до тисячі переселенців змогли скористатися послугами нашої клініки із суттєвими знижками.
Авторка публікації – Леся Токарюк.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
