Батько загиблого героя з Буковини відремонтував у його школі комп’ютерний клас. Тепер усі учні зможуть навчатися за новим сучасним обладнанням.
Про це йдеться у публікації “Молодого буковинця” від 9 лютого, пише molbuk.ua
Хотинчанин Василь Мороз – учасник АТО з 2015 року, гранатометник. Воював із початку повномасштабного вторгнення. Загинув на передовій у березні торік. Йому було лише 30 років…
“Нам багато не треба, а діти хай вчаться”
Це стало великим ударом для всієї родини. Батько, Леонід Романович, вирішив у пам’ять про сина-героя облаштувати комп’ютерний клас у його рідній Хотинській школі №1. Адже Василько завжди захоплювався комп’ютерами. Йому звідусіль приносили техніку на ремонт. Цікаво, що він ніде цьому не навчався, опановував усе самостійно. Батько вирішив: нехай нові покоління школярів матимуть більше можливостей…
Тож пішов до керівництва школи й запитав, як вони ставляться до такої ідеї. Там радо прийняли пропозицію. Адже комп’ютери, за якими займалися учні, були вже дуже старі. А для придбання нових коштів не передбачалося.
Сказано – зроблено. За кілька місяців клас було не впізнати: гарний ремонт, мультимедійна інтерактивна дошка, десять сучасних комп’ютерів, навушники, принтер, ноутбук для вчителя, ламінатор.
А на одній зі стін класу – великий портрет Василя Мороза та зображення його ордена “За мужність”.
12 лютого героєві мав виповнитися 31 рік. Відкриття оновленого комп’ютерного класу приурочили до цієї дати. Люди плакали, згадуючи хлопця, якого всі любили й шанували.
“Це буде найкраща пам’ять про мого сина, – каже батько Леонід Мороз, втираючи сльози. – Нам багато не потрібно, а діти нехай мають. Їм треба жити, на чомусь вчитися. Коли дивлюся на цей оновлений клас, мені стає трохи легше на душі… Василько дуже любив комп’ютери, день і ніч сидів біля них, ремонтував, складав, програми навіть брався писати. Але пішов служити і те все закинув. Підписав у 2021 році контракт, а в березні наступного року мав звільнятися. Але почалася повномасштабна війна… Утім, навіть якби він уже звільнився зі служби, то, гадаю, пішов би воювати…”
“Повернувся з АТО іншою людиною, його щось мучило”
Рідна сестра Любомира Загородня старша від Василя на чотири роки. Коли Василько пішов до війська, важко звикалася з думкою, що тепер не вона, а її менший братик оберігає їхню родину та всю Україну.
“У 2015-му році брата призвали в АТО, – розповідає Любомира Загородня. – Вручили повістку просто в службі зайнятості. Він тоді нічого нам не сказав. Повідомив лише за день до від’їзду. Прослужив рік. На щастя, повернувся живим та здоровим. Утім, це вже була зовсім інша людина. Відчувалося, що його щось мучить. Тривалий час спав лише на підлозі, не хотів лягати на ліжко. Казав, що так звик, йому так добре. Здригався від різких та гучних звуків, погано їв, дуже схуд. Ми усе чекали, коли мине стрес і він адаптується. Уже коли брат у 2021-му році свідомо підписав контракт на військову службу, то був загартованішим і знав, на що йшов…”
Сестра замовкає на хвилю, глибоко вдихає і провадить: “У мене троє дітей, і всі вони обожнювали свого дядька. Для них він був старшим другом. Називали його любляче Ваською. Він із ними гуляв, няньчився. Особливо до нього був прив’язаний середульший син, 12-річний Віктор. Брат захоплювався комп’ютерами, і вони вдвох проводили біля тієї техніки весь вільний час…”
У Василя не було змоги часто телефонувати додому з фронту. Коли ж розмовляли, завжди казав, що все добре.
“Останнього разу з ним спілкувалася 13-го березня, – каже сестра. – Ми тоді дуже переживали, бо брат тиждень не виходив на зв’язок. Заледве до нього додзвонилася. Дорікнула: “Васько, ми тут хвилюємося дуже, ти б хоч дав якийсь гудок! Як твої справи?” “Добре”. “Там сильно стріляють?” “Та… стріляють”. “У вас там усе нормально?” “Так, нормально”. Ми молилися за нього. А потім стало відомо, що 28 березня брат загинув… Ця дата взагалі фатальна для нашої родини. Понад 20 років тому цього дня загинув в автокатастрофі наш дідусь. І ось знову трагедія…”
“Досі пам’ятаю ці допитливі очі”
Ніна Хоменко викладала у Василя Мороза історію та правознавство. Вона також не може без сліз згадувати про свого учня.
“Досі пам’ятаю ці допитливі очі, цей зацікавлений погляд на уроках. Василько був дуже скромним, вихованим, чемним хлопчиком. Дуже боляче усвідомлювати, що цієї дитини вже немає на світі…У цій війні загинуло вже троє випускників нашої школи. І всі троє були моїми учнями, чудовими хлопцями. Це дуже важко…” – плаче вчителька.
Керівниця школи Олена Горбова зауважує, що про Василя Мороза у всіх – лише найкращі спогади. Також і вчителі, і учні неймовірно вдячні батькові Леоніду Морозу за такий подарунок. Тепер пам’ять про його сина буде жити вічно.
Адже кожна дитина, яка увійде до комп’ютерного класу, бачитиме великий портрет героя на стіні й розумітиме, якою ціною дається нам свобода.
Олена Анатоліївна каже: “Свого часу наш комп’ютерний клас мав гарне і якісне оснащення. Та з роками техніка застаріла, комп’ютерам налічувалося вже до 20-ти років. Тож нам дуже потрібно було оновити їх. Завдяки подарункові благодійника та батька Героя Леоніда Мороза це стало можливим, за що неймовірно вдячні. Це – крок у краще майбутнє наших дітей”.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
