Самого “довгорукого солдата” зняли ще в серпні, і зробили це за годину. А от із п’єдесталом, на якому стояв пам’ятник, та стовпом, морочаться вже понад місяць. Залишилося недовго: працівники обіцяють, що до кінця тижня тут не залишиться й згадки від радянського монумента.
Кореспондентка molbuk.ua четвертого жовтня навідалася на територію, де тривають демонтажні роботи.
Вона огороджена. Зараз там працює трактор. Своєю “залізною рукою” – гідромолотом він розбиває твердий цемент. Гуркіт такий, що стояти там довго неможливо, починають боліти вуха та голова.
“Бетон аж синій”
Пан Микола знімає навушники і на хвильку виходить перевести подих. Каже, що вуха болять від постійного гуркоту страшенно, але в кабіні в навушниках ще терпимо. Працює тут по 8-10 годин останніх кілька тижнів.
“Як на той час, це була надійна конструкція, виконана якісно, але її час завершився. Не знаю, як це будували, але воно реально зроблене на віки. Проте якщо саме ядро – в гарному стані, то гранітна обшивка уже не придатна для подальшого використання. Все одно треба було або робити реконструкцію, або демонтовувати. Сам матеріал гарний, а от склеювальні матеріали не скріплювали блоки. Вони трималися лише завдяки вазі. Коли ми почали знімати ці блоки, вони самі по собі падали. Один гранітний блок важив близько двох тонн. Він має пів метра товщини, півтора – ширини і метр заввишки. А увесь пам’ятник важив понад пів мільйона тонн”, – розповідає пан Микола.
Зараз залишилося “роздовбати” ядро, на якому знаходився стовп. І це чи не найважче, зауважує працівник. Каже, ядро дуже міцне через те, що у ньому багато залізних прутів.
На майданчику стоїть також представник однієї з фірм, які зголосилися демонтувати монумент за власні кошти. Представляється Юрієм, без прізвища. Фірму не називає і просить його не фотографувати. Пояснює це тим, що частина людей все ж таки негативно сприймає демонтаж пам’ятника.
“Таких людей небагато, та все ж є. Ідуть повз і проклинають нас. Мовляв, нехай нам руки повідсихають за те, що ми “замахнулися на святе”. А нас на цю справу надихнуло почуття патріотизму. Не хочеться бачити в центрі міста ці “шпилі”, цей символ радянської епохи, – каже пан Юрій. Обіцяє після перемоги обов’язково назвати підприємства, які долучилися до цієї справи.
Цікавлюся щодо вартості демонтажу, проте чоловік також її не називає. Лише натякає, що це більше, ніж десятки тисяч, і що все це – не за кошти міста.
“Лише година роботи гідромолота обходиться у півтори тисячі гривень”, – каже.
Пан Юрій розповідає, що робота доволі складна.
“Тут дуже багато цементу залили, дивіться, бетон аж синій, – показує чоловік на купки розбитого будівельного матеріалу. – Трибуна з цегли (до речі, траплялася нам тут і румунська цегла Patria), вона була в аварійному стані і відносно легко ламалася. А от стовп і його основа дуже добре збереглися. Цю основу, власне, ми зараз і розбиваємо. У бетонний стовп дали для укріплення багато металу. Лише з цієї основи камазів 15 буде, напевне”.
Для певності пан Юрій підводить мене до купки залізних штирів.
“Подивіться, як багато цих штирів. Не дивно, що все це простояло майже 80 років. Ну, що сказати: не пожаліли матеріалу – це точно. Постаралися”.
“Гранітні плити різьбили вручну”
Пан Юрій розповідає, як наморочилися зі зняттям стовпа.
“Дуже важко було зняти самі плити зі стовпа. Вони важили кожна по пів тонни. Хлопці відбивали по одній і спускали вниз “люлькою”. Сам стовп думали по частинах бити, але фінансово це дуже дорого. Вирішили кинути. Територія була огороджена. По периметру стояли люди, стежили, щоби ніхто не підходив близько. Хвилювалися, щоби під час падіння стовп не пошкодив бруківку та гранітні бордюри. Проте все вийшло якнайкраще”.
Перше, що знімали з пам’ятника, – це рожевий оздоблювальний камінь. Потім бронзовий вінок, а далі – гранітні плити. Усе відвезли у МіськШЕП.
“Ці гранітні плити дуже дорогі. Одне півколо, на яких стояв стовп, важить близько двох тонн, – зауважує співрозмовник. – Їх вирізували вручну зі скелі. Це зараз у нас є шліфувальні машинки, тоді ще такого не було. Це абсолютно натуральний камінь, чистий граніт”.
Також пан Юрій, за фахом історик, звернув увагу на бронзовий вінок. Каже, він виготовлений у романському стилі, зовсім не притаманному для “совєтів”.
“Вінок складається з лаврового листа, дуба. Це романський стиль. Тоді, як у “совєтів” – серп-молот, пшениця по боках, червоний колір, але аж ніяк не лавровий лист, переплетений із дубом. Маю припущення, що цей вінок уже був виготовлений румунами, а коли на Буковину прийшли радянські війська, вони знайшли вінок і вирішили почепити на пам’ятник”, – припускає чоловік.
Як раніше повідомляли у департаменті інфраструктури та благоустрою, всі гранітні плити та “довгорукого солдата” зняли на зберігання. Плити у хорошому стані, тож їх планують ще використати.
Демонтаж монументу Перемоги у Чернівцях: що відомо
Як повідомляли у департаменті інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради, всі гранітні плити зняли на зберігання. Їх і “довгорукого солдата” переміщують на тимчасове зберігання.
Також у міській раді чекають рішення мінкульту, тому роботи тривали так довго. Монумент розбирали, а не нищили, наголошують у департаменті.
Сам монумент демонтували 12 серпня.
Стовп знесли 29 вересня.
Раніше науковець Ігор Буркут розповів, чому демонтаж монументу Перемоги є важливим та потрібним рішенням.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
