У бою з російськими загарбниками загинув Сергій Ватрич. Чоловік родом із села Біла, що біля Чернівців. Загинув на Луганщині внаслідок осколкового поранення, Сергію було 52 роки…
Кореспондентка ” ” поспілкувалася із дочкою загиблого героя Есмірою Бальон.
– Мій тато був прапорщиком, однак років 15 тому потрапив під скорочення. Завжди любив ремонтувати телевізори, електроніку, щось паяти, крутити. Тато працював на різних роботах. Але з 2018 року все змінилося – він повернувся до армії. Тато регулярно їздив у Луганську та Донецьку області для того, щоби обороняти нашу державу. Додому приїжджав не часто. Могли відпустити на тиждень-два, не більше. Улюблена фраза мого батька була: “У мене все 4.5.0”, що означає: “У мене все добре”, – ділиться Есміра.
Донька згадує тата спокійним, врівноваженим та усміхненим чоловіком.
– Він був дуже добрий… У нашій сім’ї так склалося, що після 13 років подружнього життя мама і тато розлучилися. У тата були інші стосунки, але з іншою жінкою вони не були одружені офіційно. У цих стосунках у нього народився син, якому зараз 16 років. Ми періодично з ним спілкуємося, адже 12 років тому в мого брата по батькові померла мама, і його виховувала бабуся, – каже Есміра.
“Не дзвонив 13 днів”
За словами дочки Сергія Ватрича, останнім часом зв’язок із батьком був дуже поганий.
– На Луганщині мій тато був ще з жовтня минулого року. Торік у вересні він приїжджав на декілька днів. Це була наша остання зустріч. Зв’язок із татом був жахливий, мене він попередив, що біля них збили вежу мобільного зв’язку, тому так. У нього фактично не було інтернету. Кожен татів дзвінок для мене був, наче сонечко серед похмурого неба. Були ситуації, коли він пропадав на п’ять-шість днів. Потім знов виходив на зв’язок. Останній раз дзвінка від тата не було 13 днів… Уже й не буде, – плаче Есміра.
– На 14-й день пролунав дзвінок… Мені телефонували з сільради села Біла, де мій тато народився, і сказали найстрашніше, що я лишень могла почути: “Потрібно розпізнати тіло”. Коли я прийшла на впізнання, ідентифікувати тата було неможливо. Минуло багато часу, тіло почало розкладатися. Єдине, по чому я визначила, що це він, – по родимій плямі, яка була у нього на нозі, у мене є така ж… Я досі не можу повірити в це. Усе наче в кошмарі. Останні чотири роки ми з татом були дуже близькі, у мене народилася донечка, він надзвичайно радів народженню внучки.
Однак останніми разами, коли він до мене дзвонив, казав: “Доню, я, напевно, не повернуся, бо у нас тут пекло”. Я ж все казала: “Тату, ти що! Приїдеш, куди ти подінешся?” Помічала за татом, що він постійно кудись поспішав: то якісь покупки зробити, то ще щось. Наче відчував… Пригадую історію з дитинства, коли ми взимку їхали на мотоциклі. Тоді я була в чобітках, які від вихлопу газів почали нагріватися. Тато думав, що я попекла ногу. На щастя, все обійшлося, але ми неодноразово пригадували цю історію. Зараз він – мій янгол, який мене оберігає та дарує силу.
” ”
–>