Високі, сильні та стрункі… Усі як на підбір. Їх називають нацгвардійцями. Люди, які оберігають державу від окупантів. Коли ми спимо, вони патрулюють місто та охороняють режимні об’єкти області.
Кореспондентка ” ” побувала у військовій частині Нацгвардії та побачила, як там служать.
Понеділок. Ранок. Проходжу на пункт пропуску частини Нацгвардії.
– Ваше посвідчення, – запитує солдат на пункті пропуску.
Пред’являю редакційне посвідчення.
– Ви до кого? – запитують.
– До командира, – відповідаю.
На вході стоять озброєні нацгвардійці
Мені видають перепустку та проводять до командира частини Нацгвардії. Дорогою бачу великий плац та будівлі казарм. На території розставлені “їжаки”, щоби в разі наступу на частину перешкодити в’їзд бронетехніці.
Заходимо у приміщення штабу. В коридорах стоять нацгвардійці зі зброєю.
– Ми до командира, – повідомляє солдат, який мене проводив.
– Заходьте, – відповідає військовий.
За словами командира частини Нацгвардії полковника Вадима ШВЕЦЯ у частині служать військові віком від 18 до 60 років.
– У Національній гвардії проходять службу різні військовослужбовці: мобілізовані, строковики, ті, які підписали контракт, та офіцери. Основний наш обов’язок – оборона нашої держави. Перед тим, як до нас потрапляє мобілізований, він обов’язково проходить теоретичну та практичну підготовку, після чого складає залік. На заняттях вивчають поводження зі зброєю, моделюємо різні бойові та інші ситуації та шукаємо шляхи їх розв’язання. У нас є спецпідрозділ, який бере участь в охороні громадського порядку та режимних об’єктів області. Таких, як військова адміністрація, міська рада тощо. Є підрозділ, який забезпечує конвоювання засуджених та підсудних із місць позбавлення волі або туди, – каже Вадим Швець.
Є підтримка влади, волонтерів
– Часто люди плутають нацгвардійців із поліцейськими, але насправді між нами є різниця. Поліція розслідує кримінальні злочини, а Національна гвардія скерована на патрулюванні та охорону, – пояснює Вадим Швець.
Також полковник каже, що військовослужбовці із частини Нацгвардії періодично бувають у гарячих точках, де відбуваються бої.
– Ми доволі молодий підрозділ, який створили напередодні війни. Це приміщення було закинуте, тож роботи мали дуже багато: протікав дах, стіни старі, пошарпані, відчувалася сирість. Однак завдяки міському голові Роману Клічуку та його команді за короткий термін було створено молодий підрозділ. Ми зробили ремонт та обладнали військову частину. Користуючись можливістю, хочу їм подякувати, бо за такий короткий проміжок часу зробили чималу роботу. Адже підтримка армії свідчить про те, що місцева влада не залишається осторонь проблем сьогодення, спрямовуючи зусилля на нашу спільну справу – захист Батьківщини, – додає пан полковник.
Далі заступник командира пан Дмитро проводить невеличку екскурсію частиною.
– Частина солдатів ночує у так званому гуртожитку. В одній кімнаті спить десять осіб. Друга частина військовослужбовців спить у іншому приміщенні, – розповідає пан Дмитро.
Проходимо у спальне приміщення. Ліжка дуже щільно стоять одне біля одного.
“Хлопцям, певно, не дуже зручно”, – подумала я.
Ліжка переважно двоярусні, однак є і розкладайки. Біля цих них стоять невеличкі тумбочки на них – різне. У когось – чашка, у когось – книга чи телефон на зарядці.
Попри велику кількість людей, у будівлі доволі чисто.
– А як годують солдатів? – запитую.
– Годують тричі на день. Обов’язково суп, каша, м’ясо, – каже пан Дмитро.
Залишив ресторан в Італії і пішов служити
Йдемо до плацу. Дорогою зустрічаємо усміхненого чоловіка. Це Олександр. Раніше він був шеф-кухарем одного із престижних ресторанів Італії, але після того, коли почув, що в Україні війна, негайно повернувся додому.
– 24 лютого я дізнався про війну, а 26 вже виїхав. Тут перебуваю два місяці. Вдома у мене залишилася дружина та двоє діточок, які з нетерпінням чекають на моє повернення. Однак це буде лише після перемоги. Хочу побажати своїм побратимам, які зараз на передовій, сили й терпіння. Перемога обов’язково буде за нами, а зараз тримаємо стрій! – каже пан Олександр.
Після цих слів мені на очі навертаються сльози…
Далі заступник командира пан Дмитро проводить мене до окопів, у які переміщаються солдати у разі повітряної тривоги.
– Ці окопи нацгвардійці самі копали і зробили з них сховище, – каже Дмитро.
Вниз до сховища доволі стрімкі сходи. На дверях – ковдра. Заходимо всередину. Темно та холодно. Пан Дмитро ввімкнув ліхтарик, після чого я побачила по дві сторони лавочки, на яких солдати можуть перечекати повітряну тривогу. Коли ми виходимо зі сховища помічаю спеціальний телефон.
– Це для переговорів між солдатами під час повітряної тривоги. Аби передавати важливу інформацію, – пояснює заступник командира.
Вийшовши з окопів, зустрічаємо молодого військовослужбовця з автоматом у руках. Володимир П. родом із міста Кременець Тернопільської області, проходить службу із 2018 року.
– До початку війни я служив у військовій частині на посаді викладача вогневої підготовки. На Буковині опинився внаслідок мобілізації, тому що був командиром стрілецької роти, зараз проходжу службу тут. Вдома на мене чекає дружина та п’ятирічний син, це для мене стимул вистояти.
Тому знаю, що перемога обов’язково буде за нами, – каже Володимир.
Протягом часу, який провела у частині Нацгвардії, поспілкувалася ще із багатьма військовослужбовцями. Сміливо можу сказати, що бойовий дух та віра в перемогу наших військових є незламними. Тож тримаймо стрій, і переможемо неодмінно!
” ”
–>
