5-річний Артем з села Андріївка, що на Київщині, чекає повернення свого батька і дідуся, яких забрали в полон російські військові ще 3 березня. Усе чоловіче населення до 50 років у селі пройшло через допити. Когось відпускали, когось розстрілювали одразу, когось тримали в полоні. Село звільнили, а 47 чоловіків досі вважаються зниклими безвісти. Маленький Артем кожен день чекає, що тато і дідусь повернуться до дому.
Про це йдеться в ТСН.
На центральній вулиці села Андріївка не вціліло жодного будинку. Серед цієї концентрації горя – гуляє 5-річний хлопчик Артем. В їхній дім прилетіло 4 снаряди. Один з них – коли родина спала. Артем веде у погріб, де вони з мамою і бабусею пережили 35 днів війни. “Місця мало, мені набридає, я хочу гратись, але війна”, – каже хлопчик.
Всю війну, зізнається Артем, він дуже хотів їсти. Сухарі давали тільки сину, каже його мама Надія, щоб розтягнути на довше. “Сухарики давали, ми насушили сухарики, щоб йому було, бо навіть уночі під обстрілами прокидався, і казав: “Я хочу їсти”. Ми думали, ми його не прогодуємо цей місяць”, – розповідає мама малюка.
Але нині, каже Артем, він не хоче ані шоколад, ані печиво. У нього є лише одне сильне бажання, щоб додому повернувся тато і дідусь, яких забрали росіяни.
Окупанти зачинили в погребі Артема з мамою і бабусею третього березня. “Нас заштовхали в підвал і закрили, чуємо постріли, не знаємо, що робити – кричати, чи не кричати, розстріляли їх, не розстріляли”, – каже жінка.
Їх не розстріляли на подвір’ї. 31-річного Микиту Горбаня, та його батька 52- річного Олександра Володимировича забрали на допит.
Через допити пройшли усі молоді чоловіки села Андріївка, каже сусід родини пан Анатолій. Їх з мішками на головах зводили в місцеву школу. “Я швидко глянув, що всі йдуть із мішками. Просто апокаліпсис. Хоча ми і пережили обстріли, це найстрашніша і найскладніша річ – ці допити”, – каже чоловік.
Пан Анатолій останній хто бачив тата Артема. Частину чоловіків відпускали, так власне вцілів пан Анатолій. Частину розстрілювали одразу. “Мого онука забрали. Завели в садок розстріляли, йому було 23 роки”, – розповідає чоловік.
Антон Іщенко рік як повернувся з армії. Тіла чоловіків тільки починають знаходити.
В Андріївці знають про 47 чоловіків, вони вважаються зниклими безвісти. Усіх їх російські війська забирали в полон, але це точно приблизна цифра, до багатьох дворів ще не дісталася місцева влада і з багатьма родинами ще не говорили .
Представник місцевої влади каже, в підвалі школи в полоні тримали 150 людей. Поруч зі школою росіяни вирили 8-метрову яму. Однак людей зі шкільного підвалу не стратили. Вони врятувались, коли росіяни відступили. Збиралися поспіхом. Залишили боєприпаси від “Градів”, встигли лише замінувати шляхи свого відступу. “Тут 4 міни там 13 –територія вщент замінована протитанковими мінами”, – розповідають сапери.
Представник влади переконує, що частину жителів Андріївки окупанти вивезли до Білорусі.
Надія вірить, що серед тих полонених є її чоловік – Микита і свекор – Олександр Володимирович. “Ми віримо, що вони живі, бо була колона, вони вивозили багато людей на Білорусь. Ми віримо, що вони виїхали туди на обмін.
Вірить і Артем. А до повернення тата і дідуся він тренується співати гімн України голосно. Поки що не виходить. Бо 35 днів у підвалі мама просила співати тихенько, щоб їх ніхто не почув. А ще 5-річний Артем забороняє мамі, а особливо бабусі плакати.
” ”
–>
