Через війну багато жінок стали волонтерами. Хтось допомагає зі збором продуктів, речей.
Та є такі, що закуповують рації, тепловізори й бронежилети, пише molbuk.ua.
У волонтерський штаб ГО “Добротворець” що п’ять хвилин хтось приходить. Працюють і чоловіки, і жінки, і чернівчани, і переселенці. Дідусь приніс кілька пачок чаю. Чоловіки за столом закладають батарейки у ліхтарі, щоби це вже не робили військові.
Коли я прийшла до волонтерів, одна із координаторок ГО “Добротворець” Жанна Король саме розглядала на ноутбуку військові форми. Раніше вона мала пельменну, тепер вивчає технічні характеристики рацій та тепловізорів. Інша координаторка – Леся Михайлюк – працювала асистентом вчителя, а тепер допомагає вантажити допомогу для військових.
“Я вже не пам’ятаю, хто мені подзвонив вранці з Києва, але почула: “Жанка, війна!” От з того телефонного дзвінка і почалося. Ще з 2014 року волонтерили. Але останніми роками вже менше… А тут вранці 24 лютого зібралися усі ті, що волонтерили у 2014 році: я, Леся Михайлюк, Інна Гордійчук, наші хлопці. З першого дня було важко. Ми мало спали, але втоми не відчували”, – каже Жанна Король.
“З 24 лютого змінилося все. Ми зараз не знаємо, який день тижня, яке число, який день війни. Немає часу переглядати впродовж дня новини. Лише ввечері вдома це можу зробити. Нам у перші дні дзвонили всі, телефони не замовкали. Телефонували військові, з якими співпрацювали з 2014 року. А були дзвінки від таких людей, що навіть і не знаємо, звідки мали номер — дружини і мами бійців, самі бійці. Тепер працюємо лише через офіційні листи командирів, щоби бачити, куди йде допомога”, – зізнається волонтерка Леся Михайлюк.
Волонтери зізнаються, що найважче отримувати дзвінки від родичів бійців, які просять допомогти, а для цього немає можливості.
“На жаль, підприємства, які працювали на військових, були зосереджені там, де зараз ведуться бойові дії. І це нам відрізало усі напрацювання минулих років, ми залишилися ні з чим, – каже Жанна Король. – Вихід – купувати за кордоном або чекати. Яке “чекати”? У нас у перші дні йшли рахунки на години”, – згадує Жанна.
Волонтери кажуть, що купити якісь речі для військових зараз досить складно.
“У нас просять бронежилети, каски, розгрузки. Але ми цього не можемо купити, їх нема де купити. Тому зараз більше зосереджені на технічній підтримці. Купуємо рації, дрони, тепловізори. Це теж рятує життя. Все це дороге, тому за день можемо витратити понад сто тисяч гривень”, – каже Леся.
Жанна Король зізнається, що спить по три-чотири години, а вночі вивчає технічні характеристики рацій, тепловізорів, біноклів.
“Коли просять купити тепловізор, одразу питаю технічні характеристики. Деякі військові навіть дивуються. Також знаю про генератори, бензопили, яке мастило, куди потрібно. Я навіть спеціаліст по каліматорних прицілах”, – розповідає Жанна.
Жанна розказує про те, як нещодавно відправляли допомогу військовим у Харків і додали у вантажівку допомогу для мирних людей. Показує фото дівчинки та батька, які сидять у метро. Вони надіслали його, щоб показати, що отримали допомогу. Жінка придивляється до фото – і на очах з’являються сльози.
“Я пам’ятаю цю коробку кіндерів. Навіть пам’ятаю, куди їх запаковувала. Це ж треба, щоб мене так вибила із себе ця коробка кіндерів. Хоч я за ці дні не плакала жодного разу”, – замовкає на кілька секунд жінка.
Згадую жарт про волонтерів: “Чому в Україні ще немає ядерної зброї? Бо ще у волонтерів не просили”. Вони усміхаються і розповідають:
“Нам переказали сто доларів, а потім передзвонили і кажуть, це, мовляв, мало, не вистачає на танк. А я їм кажу: “Нічого, на гусеницю вистачає, почнемо з меншого”, – мають свій жарт волонтерки.
Письменниця Христя Венгринюк – теж одна з тих волонтерок, які найбільше допомагають військовим.
“Коли почалася війна, я стала збирати для допомоги ліки, дитяче харчування, памперси. Але потім почали дзвонити бійці й повідомляти, що їх відправляють у гарячі точки, а вони не мають усього необхідного. Я побачила, що дітям є кому допомогти, тому переметнулася на “важку артилерію” – потреби військових. У нас склалася команда – чотири дружини, у яких чоловіки воюють. І ми постійно на зв’язку, – каже Христя.
Жінки шукають бронежилети та тепловізори за кордоном.
“Це дуже важко, але допомагають зв’язки. Все, що отримуємо, тестуємо. Наприклад, отримали з Голландії 20 бронежилетів, їх простріляли військові, і виявилося, що не всі кулі вони витримують. Пообіцяли їх поміняти.
Звісно, ми не у всьому розуміємося, радимося з військовими і лише тоді закуповуємо необхідне. П’ять тисяч євро нещодавно витратили на бронежилети, 2,5 тисячі євро витратили на тепловізор”, – каже Христя.
Найбільша сума, яку отримали волонтери, – 5000 доларів. Їх переказали з Америки.
“З-за кордону йдуть чималі суми. Українці почали переказувати трохи менше грошей. Але якщо наших людей попросити, то вони об’єднаються. Наприклад, 7 березня, за день вдалося зібрати 15 тисяч євро для закупівлі бронежилетів”, – розповідає волонтерка.
” ”
–>
