Фото ” “
Український художник із Чернівців Анатолій Федірко виготовляє вітражі для головної синагоги Буковини. Робота триває вже понад два роки.
Про це йдеться у публікації ” “, пише molbuk.ua
Перший і найскладніший ярус митець завершив саме перед початком війни. Це два великі круглі вітражі діаметром майже два метри кожний. Вони називаються “12 колін Ізраїлю” і символізують племена, які були нащадками 12 синів патріарха Якова.
Другий ярус, який складається із напівовалів, – це сакральні місця Ізраїлю: Стіна Плачу в Єрусалимі, гробниця Рахілі, пейзажі.
Зараз Анатолій Федірко завершує роботу над нижніми вітражами, яких загалом вісім. Вони символізують сім плодів Ізраїлю: жито, пшеницю, виноград, інжир, гранат, оливки й фініки.
У квітні цього року, сподівається художник, усі вітражі будуть готові, і синагога засяє в їхньому світлі ще яскравіше.
“Вітражі – це магія, для якої потрібне світло”, – пояснює митець і підносить один із фрагментів до лампи. Красива річ починає вигравати всіма можливими барвами.
“Буде гарніше, ніж за кордоном”
Кореспонденти ” ” спершу навідалися до майстерні художника. На стіні прикріплені ескізи вітражів двох верхніх ярусів, які вже встановлені в синагозі. Можна побачити, як митець ретельно вимальовував кожну деталь, перш ніж розпочинати виготовлення самих вітражів. Усе погоджували з головним рабином Буковини, який і замовив роботу.
“Бачите верхнє коліно, де корона? Це символ керівників ізраїльської держави. Праворуч – символ первосвященників. Жито, пшениця – символ селян, які працювали в полі, – пояснює А. Федірко, вказуючи на ескізи верхніх ярусів. – Найважче, до речі, – зробити вітраж із зображенням жита і пшениці. Тут допоміг досвід. Бо навіть за радянських часів був чітко врегульований вигляд жита і пшениці в мистецтві. Пшениця має прямі верхні частини волосинок, у жита вони розширені. Знанням цих тонкощів я навіть здивував одного з рабинів відновленої Садгірської синагоги – однієї з найбільших в Україні. Для неї я також виготовив вітражі десять років тому”.
У останньому, восьмому вітражі із нижнього ярусу, що символізує плоди Ізраїлю, майстер використав понад 125 фрагментів різнокольорового скла. Тут зображені фініки.
“Довелося вивчати природу Ізраїлю дуже ретельно. Бо кожен плід має різну форму листя. Сподіваюся, головна синагога Буковини після встановлення всіх вітражів буде гарнішою, ніж будь-яка інша на Мангеттені, в Ізраїлі чи Англії. Хочеться для Чернівців зробити все якнайкраще, адже я тут народився”, – каже Анатолій Михайлович.
Вітраж – це найскладніший вид монументального мистецтва, зауважує художник. Чого лише варта робота зі склом, що є дуже тендітним матеріалом.
“Увесь час перевіряєш, чи не утворилася десь, не дай боже, тріщина. Бо якщо з’явиться навіть маленька – треба переробляти. Он, бачите, цей фрагмент довелося замінювати”, – показує.
Скло – дороге, американське
На столі височіє гора битого скла.
“Це все – відходи від вирізаних шматків. Для вітражів використовую американське скло від знаменитої компанії Tiffany. Воно дуже дороге. А навіть для маленького шматочка скла треба замовляти цілий лист на 0,9 квадрата. Переправляють матеріал з-за кордону, і завжди є хвилювання, щоб він не побився.
Раніше скло доставляли до Львова, а я звідти в спеціально виготовленому власноруч ящику на плечі віз до Чернівців, – розповідає художник. – Мої американські колеги мають великі столи за шість тисяч доларів з підсвічуванням знизу, тому відразу бачать, який вигляд скло матиме на світлі. Ми зі своїми гонорарами таке собі дозволити не можемо. Тому інтуїтивно робимо, уявляючи, як воно буде працювати зі світлом”, – додає А. Федірко.
Коли фрагменти скла зібрано докупи, наче пазл, їх спаюють між собою.
“Оцим паяльником пройдені кілометри, – показує художник інструменти. – Найбільша проблема в тім, що паяльник вимагає напруги 220 вольтів і струму в 50 ампер, чого в Чернівцях не буває. Тому встановив дуже дорогий американський стабілізатор, який витягує на 48 ампер. Вітраж спаюю з обох боків. Один із найскладніших етапів – перевернути роботу”.
Художник також розповідає цікаві речі, як виготовляли вітражі раніше. От як це було за “совєтів”.
“Технологія радянського вітража – просто жах. Це взагалі до вітража жодного стосунку не мало. На величезне скло накладали шматки театрального скла з Брянська. А щоби зробити сірий шов, лили клей ПВА, у який стругали графіт з олівців”, – розповідає митець.
А середньовічні вітражі мали іншу проблему: скло там спаювали свинцевою стрічкою.
“Свинець – м’який матеріал. Через 5-6 років від сонячних променів він починав плавитися, вигинатися. Такі випадки є й у Чернівцях”, – каже пан Анатолій.
Відтворили минуле
Для вітражів використовують лише скло, розпис тут не припустимий.
“Хоча є спеціальна глянцева фарба, яка дозволяє писати тексти на вітражах. Мої колеги в Європі та США часом використовують її для нанесення якихось деталей. Наприклад, домальовують нею ніс, очі. Але я таке не практикую. Єдине, що можу зробити, – це написати текст, – зауважує художник. – До речі, виникла цікава ситуація з написом “Сім плодів Ізраїлю”. Його треба було вмістити на одному з невеличких вітражів, і це ніяк не вдавалося. Рабини щодо цього радилися між собою, запропонували п’ять версій. Я ж звернувся до свого учня, який живе в Ізраїлі. Він теж ходив радитися з тамтешніми рабинами. І врешті знайшли оптимальний варіант, який вклався у два слова”, – додає Анатолій Федірко.
З майстерні прямуємо до синагоги подивитися на вже встановлені вітражі. Побачене справді вражає.
“Нашій синагозі – понад сто років. Колись тут були вітражі. На жаль, СРСР зробив із неї фабрику. Усе побили, понищили. Коли нам повернули приміщення, ми захотіли відновити вітражі. Світлин із ними не збереглося, проте дехто з людей ще пам’ятав, якими вони були. За їхніми спогадами й вирішили відтворити.
Вітражі додають синагозі затишку, урочистості, милують око. Завдяки їм вона стала ще красивішою”, – вважає головний рабин Буковини Менахем Мендель Гліценштейн.
” ”
–>
