Фото: Чернівецька облрада
Днями Чернівецьке обласне товариство політвʼязнів та репресованих відзначило 30-річчя від дня створення. Його засновниками стали члени ОУН, колишні політв’язні ГУЛАГу.
Про це йдеться у публікації ” ” від 18 січня, пише molbuk.ua
Справу батьків продовжують діти
“Тоді в області налічувалося близько 30 тисяч політв’язнів і репресованих, – розповідає голова обласної організації Галина Бойко. – Коли вони у 1991 році згуртувалися, членами організації стали близько дев’яти тисяч. Інші ще боялися. У них на підсвідомому рівні залишилося оце: “Я краще помовчу”.
Пізніше частина все ж долучилася, і товариство стало налічувати вже 10 тисяч членів. Та час бере своє. Наразі на теренах області залишилося 330 репресованих та політв’язнів”.
Зараз справу батьків продовжують діти. Вони беруть участь у діяльності товариства, як-от Галина Бойко, мати якої – політув’язнена, членкиня ОУН.
“Таких, як я, багато, – каже пані Галина. – Ми з молоком матері всотали дух, переконання, віру, що Україна має бути вільною, незалежною, сильною. Працюватимемо, скільки вистачить сил”.
Члени товариства поділилися сумними спогадами про свої дитинство та молодість.
“Уперше скуштувала булочку у вісім років”
“У мене було “щасливе” дитинство, – з гіркотою згадує багаторічна керівниця Вижницького районного товариства політв’язнів і репресованих Ольга Анич. – У 1944 році до нашої хати прийшли енкаведисти: “Хазяйка, собірайся, поедеш с намі!” – заявили мамі.
Я ще в колисці тоді лежала, мені було шість місяців. Мама – у плач: “Я нікуди не поїду, вбийте мене і мою дитину!” Енкаведист відповів: “Поєдєш, хазяйка, там тєбє будєт харашо”. Було нам так “харашо”, що везли шість тижнів у товарняках. Голод, холод, дорогою вмирали діти, старі люди. Їх просто викидали з вагонів. На полустанках заходили росіяни й запитували: “Мьортвиє єсть?”…
Нас завезли у дрімучі ліси – Комі-Перм’яцький округ. Жінок із малими дітьми поселили у якійсь конюшні. Досі пам’ятаю, як виють вовки. Мама працювала на лісоповалі. Приходила голодна, змерзла. Якщо мама рубала ліс, ми отримували 400 грамів хліба. Виживали тим, що ходили по людях, просили хліб і до хліба. Я ходила до місцевої школи. Носила стару фуфайку і лапті. Хтось із людей зглянувся і подарував мені кирзові чоботи. Вони були подерті, але для мене це стало справжнім щастям! У вісім років я вперше скуштувала булочку. Так її їла, щоби навіть крихточка не впала! Отаким було моє дитинство”.
Повернулася пані Ольга до рідної Вижниці аж у 1968 році. Тепер вона активно розповідає школярам про пережите.
“За останні три місяці відвідала 14 шкіл Вижниччини. Діти слухали дуже уважно. Поки ми, очевидці, ще живі, треба їм усе розповідати”, – каже Ольга Анич.
Діяльність товариства за 30-ліття
– Організовували мітинги, демонстрації на підтримку незалежності України.
– Проводили заходи із вшанування пам’яті видатних діячів України – Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Степана Бандери, Ярослава Стецька та інших.
– Оприлюднювали прізвища організаторів і виконавців репресій та терору проти українців, вшановували пам’ять невинних жертв Голодоморів в Україні.
– Висвітлювали правду про методи катувань, які чекісти застосовували під час допитів.
– Проводили просвітницько-виховну роботу з учнями та студентами.
– Відшукували місця загибелі та забуті могили вояків ОУН-УПА, перезаховували останки.
– У багатьох населених пунктах встановили хрести та пам’ятники “Борцям за волю України”, збудували каплички.
– За ініціативи членкині товариства Любові Лапко протягом 2023 року встановили два пам’ятних знаки – хрести “Борцям за волю України” в селах Зелена Липа та Шубранець.
Читайте також: “Багато там наших полягло”: свідок бою під селом Зелена Липа на Буковині – про події 80-річної давнини
Продовження розповідей репресованих про їхній трагічний період життя у засланні – у наступному випуску ” ” та на сайті molbuk.ua
” ”
–>
