Яким буде 2024 рік для України? Виявиться легшим, аніж попередній, чи, навпаки, ще складнішим? Чи, можливо, цей рік стане переможним для нас?
Щодо подій на фронті, мобілізації, допомоги Заходу та конфлікту між військовим і політичним керівництвом – аналітика від експертів у випуску ” ” від 4 січня, передає molbuk.ua
“Треба готувати резерви”
Ігор Буркут, політолог, кандидат історичних наук:
“2024 рік буде важчим, ніж 2023-й. Усім хочеться вірити, що він стане роком перемоги. Та не варто плекати зайвих ілюзій. Це рік, коли маємо вистояти. Я переконаний, що рано чи пізно ми переможемо спільно з іншими країнами, які починають розуміти, що путінський режим та імперіалістична Росія – це смертельна загроза не лише для України, але і для інших країн Європи.
Проте перемогу так просто не здобути. Треба докласти дуже великих зусиль. У Росії є переваги над нами в кількості населення та наявності більш розвинутого військово-промислового комплексу. Росія має величезні кошти, які накопичила за час, коли нафта і газ були рекордно дорогими. З цим треба рахуватися. До того ж значна частина населення Росії підтримує цю безумну війну.
Без мобілізації перемоги досягнути неможливо. Впевнений, що її проведуть. Питання лише в тому, як саме: такими дикунськими методами, як це робить Росія і дехто з наших військкомів, або все ж таки цивілізовано.
Треба готувати резерви. Це те, що не робилося впродовж 30 з гаком років. Я весь час наголошував на тому, що треба мати підготовлені резерви. Мене підтримували військові, які розуміли це. Та хто ж нас тоді слухав? У той час готувалися до шашличків, до якогось великого щастя…
Треба створювати антипутінську коаліцію
Нам треба розвивати власний військово-промисловий комплекс. Сподіватися лише на допомогу інших країн дуже ризиковано. Згадайте досвід Другої світової війни. Перемоги там досягла антигітлерівська коаліція. Спрацювали величезні людські ресурси Радянського Союзу, стійкість і мужність Великої Британії, яка з 1939 до 1945 років безперервно вела війну, і величезний промисловий потенціал США. Об’єднавши все це, антигітлерівська коаліція здобула перемогу. Зараз необхідно розвивати антипутінську коаліцію, де також, окрім України, мають бути Велика Британія, США і дуже багато інших країн, яким загрожує агресивна політика Москви.
Є певні небезпеки. При владі в Росії перебувають чекісти, які діють своїми підлими мерзотними методами. Ними вони володіють досконало. Підкуповувати політиків різних країн, впливати на чужу громадську думку, дурити власний народ – це вони вміють дуже добре.
Упродовж тривалого часу російські спецслужби безкарно працювали й в Україні. У нас зрадники є на різних рівнях. У 2014-му році це було особливо видно, коли всі: міністр оборони, начальник генштабу, командувач флотом, глава СБУ – виявилися російськими агентами. Та, незважаючи ні на що, українці тоді вистояли. Вистоїмо і зараз. Зараз цих агентів на різних рівнях нарешті почали виявляти. Навчилися працювати й за кордоном, що дуже важливо.
На жаль, українська дипломатія зараз не справляється зі своїми завданнями. Під себе все підім’яв Офіс президента, який виконує роль дипломатичного відомства. Це небезпечно, адже від дипломатії нині залежить багато. Ми повинні досягати справжніх союзів. Йдеться не тільки про НАТО і ЄС. Треба створювати союзи з тими країнами, які відчувають небезпеку для себе. Маю на увазі передусім Польщу, країни Балтії, Велику Британію.
“Для нас шлях лише один – перемога”
Щодо конфліктів між військовими й політиками. Залужний – військовий професіонал, Зеленський – професійний актор. Залужний, командуючи військами, знає, що робить. Верховний головнокомандувач – як сказати…
Чим завершиться цей конфлікт? Хочеться вірити, що переможе професійність наших військових. Адже справжня наша надія зараз – це ЗСУ. Вони й визначать, як будуть розвиватися події. Якщо і далі підтримуватимемо свою армію так, як робили це досі; якщо буде нормальна мобілізація і людей будуть належно навчати, якщо допомога Заходу надходитиме так, як надходила раніше, тоді можемо дивитися спокійно в майбутнє.
Україна не має жодної альтернативи. Є тільки одне – перемога. Бо якщо Україна програє, зникне не лише держава, а й українська нація. Російські імперіалісти поставили перед собою завдання фізично знищити активну частину українців, а “болото” перетворити на росіян другого чи третього ґатунку. Чим швидше це зрозуміють усі українці, тим краще для нас усіх”.
“Путін мститься Україні”
Віталій Портников, публіцист, політичний аналітик, лауреат Шевченківської премії:
“Намагання знищити українські міста – це помста Путіна за те, що Україна існує, а українці бажають боротися за незалежність власної держави. Помста за те, що не виправдовуються марення Путіна, який був упевнений, що за кілька днів знищить ненависну йому державу і створить умови для приєднання більшої частини її території до РФ. За те, що не виправдовуються марення його та інших чекістів щодо створення імперії.
Українці фактично зупинили реалізацію масштабного геополітичного плану російського керівництва, який має на меті знищення державності не тільки України, але й інших колишніх радянських республік та повернення Росії до кордонів СРСР 1991 року.
Путін мститься Україні за те, що вона гальмує виконання цього людиноненависницького плану. І тому можна зрозуміти його наміри. Знищити якомога більше української території, поступово перетворюючи її на пустелю. Домогтися, щоб якомога більше українців загинули у війні. Створити умови, щоби вони виїжджали за кордони власної держави, таким чином звільняючи місця для громадян РФ, які будуть переселені на “очищені” від ворога землі.
Це і є цілі путінської війни на виснаження. Війна на виснаження – на роки. І щоби вона не закінчилася катастрофою для України, це має бути обопільна війна на виснаження. Тобто і самої РФ, її людських, економічних, воєнних ресурсів.
Ми маємо думати, як посилити власні системи протиповітряної оборони, розуміючи, що обстріли будуть буденністю життя українських міст, можливо, протягом довгих років. Треба створювати умови для власного ракетного будівництва і виробництва дронів. Ми маємо стати свідками того, як наші безпілотники атакують військові об’єкти у РФ, як знищується інфраструктура агресора. Як громадяни Росії усвідомлюють небезпеку цієї війни для них.
Якщо ж Захід справді хоче, щоби ця війна закінчилася 2024 року, чи 2025-го, чи 2026-го, то він має надати Україні гарантії безпеки, які б локалізували конфлікт. Локалізувати – означає не дати Росії можливості просуватися нашою територією далі, обстрілювати її ракетами й дронами.
Будь-які гарантії безпеки не мають бути декларативними. Ми не можемо знову потрапити в пастку Будапештського меморандуму.
“Не треба шукати лінію розколу”
Не може бути у країні, що воює, питання існування якої ще не доведене, конфліктів між військовим і політичним керівництвом. Це шлях до поразки. Не може бути в Україні влади, яка боїться ухвалювати непопулярні рішення, щоби не втратити рейтинг. Потрібно йти дорогою уряду національної єдності.
Закликаю всіх зрозуміти, що 2024, 2025, 2026-ий, а може й наступні, можуть бути роками війни. Ми не знаємо, коли це все закінчиться. Хотілося б сподіватися, що вона завершиться у 2024 році, але це тільки сподівання. І національна єдність має бути запорукою не просто перемоги, а нашого виживання.
Адже перше, що нам потрібно зробити, – це вижити. Вижити як державі і як нації. Будь-які чвари, проблеми, розмови про вибори в умовах, коли вибори виглядають далеким майбутнім, – це дорога до поразки.
Тому не треба шукати лінію розколу: між військовими й цивільними, між тими, хто залишився в Україні й поїхав, хто живе ближче і далі до фронту. Між тими, хто багатший і бідніший. Ми всі – суспільство. Якщо держава впаде – проблеми будуть і у бідних, і у багатих, і в корупціонерів, і в чесних.
У тому рову, який був у Бучі, лежали й корупціонери, і люди, які в житті копійки не вкрали. Ніяка бідність не дає гарантій від смерті. Як цих гарантій не дає жодне багатство. Саме тому є важливою національна єдність.
” ”
–>
