Марія та Андрій Тимчуки – подружжя, яке має двох діток: старшу донечку Каріну та молодшого синочка Богдана. Саме Богданчик був “поспішайкою”.
Він з’явився на світ передчасно з вагою 580 грамів, пише molbuk.ua
Мати Марія згадує, що народила синочка на 25-26 тижні вагітності (доношеною вагітністю вважають термін – від 37 до 42 тижнів).
– Період, коли лікарі та ми з чоловіком виходжували нашого передчасно народженого малюка, був дуже складний. Поки ми були у пологовому будинку, то мене що три години пускали подивитися на нього. А коли його перевели у відділення інтенсивної терапії новонароджених обласної дитячої лікарні, то через COVID-19 ми з чоловіком два місяці взагалі не бачили сина. Було надзвичайно важко не бачити свою дитину, – розповідає Марія.
“Сьогодні наш Богданчик – здорова дитина”
Після інтенсивної терапії у Чернівцях Богданчику в Києві зробили операцію. У маленького хлопчика діагностували ретинопатію третьої стадії (ред. – дитяча сліпота, слабкозорість).
– За словами лікарів, ретинопатія часто виникає у передчасно народжених діток. Її виявили й у Богданчика, тому довелося прооперувати. У нього була на той час уже третя стадія цієї патології, тому оперувати треба було негайно, адже був ризик осліпнути, – згадує мати Марія.
Після лікарень Марія каже, що дотримувалася особливого догляду за малюком.
– Навіть після того, як ми повернулися додому, було дуже багато хвилювань. Ми з чоловіком вночі прокидалися й перевіряли, чи все добре з Богданом. Та сьогодні наш Богданчик – абсолютно здорова дитина. Він ходить у садочок, любить танцювати, бігати, гратися. Раз на рік ми відвідуємо офтальмолога. Його потрібно відвідувати до 18 років, адже є ризик, що в перехідному віці ретинопатія може повторно прогресувати, – розповідає Марія.
Жінка зізнається, що підтримка рідних дуже допомогла.
– Мене дуже підтримував чоловік. Завжди казав: “Усе буде добре, не хвилюйся, він у нас сильний, він молодець”. Також дуже допомагала старша донечка Каріна. Вона не розуміла до кінця, що сталося і де її менший братик, тому що їй було тільки сім років. Та, якщо вона була поряд зі мною, від цього ставало легше, – каже Марія. – Також мене дуже підтримувала мати. Часто телефонували рідні, друзі – відчувала сильну підтримку від них.
“Досі не можу згадувати цей період без сліз”
Першим досягненням Богданчика було те, що він почав самостійно дихати.
– Як зараз пам’ятаю, завжди приходила під реанімацію, де лежав Богданчик, і запитувала, скільки він важить. Лікарі вже не витримували, казали, що вага не відіграє ролі, це не так важливо. Та на той час для мене кожен грам був надзвичайно важливий. Коли вкотре прийшла під реанімацію, мені сказали: “Ваш хлопчик дихає самостійно”, то я ледь не впала на коліна, що нарешті це сталося, – згадує Марія.
Марія та Андрій бажають батькам, які зіткнулися з передчасним народженням малюка, не опускати рук і вірити у свою дитину.
– Таким батькам хочеться побажати тільки віри, сили та витримки. У пологовому будинку була медсестра Надія, яка вміла підтримати. Після того, як мене перевели з реанімації в палату, вона прийшла за мною, щоб відвести до сина. Дорогою вона казала, що нам з чоловіком буде важко, треба багато сил, терпіння, грошей, тому що недоношена дитинка потребує дуже багато ліків. Вона мені показала дівчинку, яка народилася передчасно, але на той час вже мала шість місяців. Це мене надихало. Я вірила, що в нас усе буде добре. Якщо чесно, то я досі не можу згадувати цей період без сліз, але ми впоралися. І вірю, що інші батьки також впораються, – усміхається Марія.
” ”
–>
