Село Горбівці знаходиться недалеко від кордону з Румунією. Проте тут не забувають про війну і постійно допомагають військовим на фронті.
У Горбівській гімназії знаходиться так званий волонтерський хаб, де всі жителі села плетуть сітки й кікімори, роблять окопні свічки та багаторазові грілки. У школі навчається 74 учні, навчають їх 14 вчителів. Кожен із них долучається до волонтерства, йдеться в матеріалі ” “.
На подвір’ї школи нас зустрічає директорка школи Наталія Тарнавська і проводить у спортзал, де стоять три платформи, на яких розвішані ще не сплетені сітки.
“Війна триває понад десять років. Ми постійно долучалися до допомоги нашим хлопцям ще до повномасштабного вторгнення. Проте серйозно волонтерством зайнялися 27 лютого минулого року. Спочатку у шкільних приміщеннях організували тимчасовий прихисток для переселенців. Потім пішли запити на сітки від наших військових”, – говорить Н. Тарнавська.
Пані Наталія розповідає, що на початку було складно, адже ніхто не розумів, як це робити. Проте завдяки об’єднанню горбівці долають усі труднощі.
“На початку не знали, як їх плести. Ми зняли з футбольних воріт сітки, а з дому принесли одяг. До справи долучилися всі жителі села Горбівці – від малого до великого. Відбувалося все це у шкільному спортзалі. Пишаюся своїми односельцями. Багато хто виїхав за кордон, але допомагає звідти. Вони постійно дзвонять і питають, що потрібно. Дуже приємно, коли приходиш зранку до школи, а під дверима можна знайти якусь допомогу. Багато допомагає староста села Іван Кучер. Матеріалів, завдяки їхній підтримці, вистачає”, – каже директорка.
На вході в зал у вічі впадає величезний плакат, присвячений бригаді “Лють”, де на фото воїн.
“Усі, хто дивляться у вічі воїну, надихаються ним і працюють на перемогу”, – каже пані Наталія.
За час війни волонтери передали понад 600 сіток, близько 40 кікімор, 20 тисяч окопних свічок, дві тисячі багаторазових грілок, багато продуктів та одягу.
“Це все завдяки дітям, працівникам школи, односельцям. Допомога нашим воїнам завжди потрібна. Це все ми зробили однією командою, яку називають “Горбовецьким батальйоном”, – розповідає Н. Тарнавська.
За весь час війни школа налагодила багато зв’язків із різними волонтерами Буковини та України.
“Нам жінка з міста Суми передала пляшечки для багаторазових грілок. Ми готуємо зігрівальну суміш: ацетат натрію заливаємо водою, щоб утворити рідину. Потім заливаємо з водою в пляшки. Коли військові відкорковують пляшку, ця суміш реагує з повітрям і нагрівається до 52 градусів за Цельсієм. З неї вони можуть зліпити форму та зігріти будь-яку частину тіла. Також після того, як вона охолоне її можна проварити і ще раз зігрітися”, – каже директорка.
“Наші діти – незламні патріоти”
Чимало допомагають і учні нашої школи. Вони волонтерять і в позаурочний час, і на перервах.
“Наші діти – незламні патріоти. Вони вміють все робити. До нас також приходять наші випускники, які знають, що в будь-який час тут відчинено, тож можна поволонтерити, – каже Н. Тарнавська. – Буває й таке, що хтось прийшов раніше на уроки, то йде плести сітки. Це все на добровільних засадах, ніхто нікого не змушує. Діти знають, що це потрібно. Приїжджають волонтери, вони відзначають їхню роботу подяками чи солодощами. Нещодавно волонтери привезли футбольну форму для хлопців”.
У кожну посилку для військових волонтери, окрім необхідних речей, кладуть жовто-синього ангела – оберіг, якого роблять дітки та дитячий малюнок-лист.
“Допомагаємо не тільки нашим односельцям. Навіть коли бачимо, що у фейсбуці хтось попросив про допомогу, ми зв’язуємося з тією людиною і допомагаємо, чим можемо. Я навіть не могла уявити, що буде така потреба в сітках. Ми передавали й продукти, але і зараз, і рік тому були запити на кікімори, сітки, окопні свічки. Можна мати що робити, але не мати з ким, а може бути навпаки. Проте в нас є і з чим, і з ким, і для кого. Це все дяка нашим захисникам. Чекаємо їх живими вдома!” – зазначає директорка.
Військові з передової за допомогу надсилають трофеї школі, як-от гільзу від снаряда, на якій вирізьблений тризуб та підпис: “Слава героям”, а також жовто-сині стяги з підписами.
“Ми не маємо права зупинятися. У нас єдина Україна, і за неї треба боротися. Тільки після перемоги відпочинемо!” – каже пані Наталія.
“Плести сітки легко і просто”
Загалом у школі є п’ять рамок, на яких можна плести сітки. Три знаходяться в спортзалі, а ще дві – надворі. На свіжому повітрі здебільшого працюють початкові класи, коли хороша погода.
Поки ми спілкувалися з пані Наталією, пролунав дзвінок на перерву, і в спортзал прибігли діти п’ятого класу, щоб зайнятися доброю справою.
“Плести сітки легко і просто. Я роблю це для наших захисників, які воюють за те, щоб в Україні був мир. Ми навіть працювали під час канікул і під час дистанційного навчання, після уроків приходили в школу і плели, скільки могли”, – говорить п’ятикласник Микола, тато якого боронить нашу країну на Сході.
На запитання, чи подобається Миколі плести сітки, він відповідає: “Хлопцям на фронті теж багато чого не подобається. Тато схвалює мою роботу і казав, що я молодець. Він каже, що ми переможемо. Я йому вірю”.
Поки хлопці плели сітки, дівчатка складали диски для розпалювання вогню, які можуть горіти близько чотирьох годин.
“Спочатку ми розплавлюємо свічку, а потім їх вмочуємо в парафін. Далі потрібно дати їм висохнути”, – розповідає про створення дисків 5-класниця Марічка.
Паралельно вчитель математики Горбівецької гімназії Георгій Бічер готує великі банки для окопних свічок.
“Ми робимо небагато, але відчуваємо, що ця маленька робота є корисною для хлопців на передовій, – скромно каже вчитель. – Сподіваємося, що ми переможемо і будемо відчувати у своєму домі цілковитий комфорт”.
Сезонний опалювач пані Марія каже, що працює навіть уночі.
“Волонтерю і вдень, і вночі. Коли хочу відпочити, йду в школу плести сітки”, – каже жінка.
Надворі стало гамірно, адже плести сітки вийшли дітки початкових класів.
“Дітям подобається, вони вже звикли і знають цю роботу. Так ми намагаємося виховати в них дух та любов до України. У багатьох діток рідні на фронті, тому вони знають ціну війни. Важко зростати без батька”, – каже класна керівниця 4-го класу Інна Данилюк.
Прощаємося з дітками та працівниками школи. У голові промайнула думка, що Україна з такими людьми – непереможна!
” ”
–>
