Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть потоптав.
З ласки Божої ми знову переживаємо священні дні світлого Христового воскресіння, знову нашим піднесеним духом линемо до гробу Христового і з мироносицями чуємо вістку ангела: немає Його тут, Він воскрес. Марія Магдалина біжить до Апостолів, щоб звістити їм про воскресіння. Спішімо й ми з мироносицею Марією, кожний своєму ближньому звістити таїну від віків в Бозі приховану, що Христос воскрес із мертвих, смертю смерть здолав і всім, хто в Адамі через гріх помер, життя вічне, блаженне, дарував.
Перший Адам непослухом Богу себе і нас від Бога віддалив, а Новий Небесний Духовний Адам Своєю слухняністю Богу знову до нас Бога Отця прихилив.
Смерть, що непослухом людини ввійшла в людську природу, як певна духовна сила, яка то притягає, то відштовхує, лякає і бентежить, є жахом, тривогою, втратою, і в уяві невіруючої людини являється абсолютною, повною загибеллю. Смерть духовна справді є страшною, бо приносить розділення між Богом і людиною. Нерозважна сучасна людина побивається, щоб зробити цю загибель, бодай, як можна більше безболісною, спокійною і непомітною.
Про жах смерті говорить Сам Ісус Христос у Своїй Святій Євангелії. Спаситель підтверджує, що померлі перебувають в пеклі, у пітьмі царства смерті, де біль розлуки з Богом, морок і розпач самітності, плач, пітьма, скрегіт зубів, вогонь, що не вгасає. Апостол Павло смерть зображає як ворога людини, що ввійшла в Богом створений світ, і перетворила його в долину сліз. Апостол Павло про причину смерті вчить, що однією людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть; і так смерть ввійшла у всіх людей, тому що в ній [в людині, в Адамі] всі згрішили. Смерть справді ворог, бо полонила Образ Божий, людину; вона – обра́за, нанесена Богові, Який смерті не створив, а створив усе “дуже добрим”. Святе Письмо стверджує, що смерть – плід гріха, смерть — це результат відчуження людини від Бога, у Якому тільки й удержується всяке життя, життя всього створеного. Апостол Павло переможно стверджує: “Останній же ворог знищиться – смерть”.
Апостол Павло навчає, що якщо з Ісусом Христом живемо, то з Ним і помираємо. Тобто, християнин відданий Богу, якщо помирає в вірі в Ісуса Христа, не лякається, бо має живу і світлу надію на вічне загробне життя. Смерть — це віддалення людини від Бога. В Боголюдині Ісусі Христі настав мир між Божественною і Людською природами, тобто, вже більше немає відчуження, тому смерть Сина Божого — це примирення, це викуп за гріх, за непослух людини Богові, за відмову людини від життя в Бозі і з Богом, за пошанування себе, за піднесення, звеличення самої себе більше, ніж Бога. У Ісусі Христі смерть уже втратила свою автономію і більше не є об’єктом тривоги. До живих на землі, які лукавили і хитрили, Спаситель промовив страшні слова: Залиш мертвим хоронити своїх мерців. І ми, як християни, повинні знати і вірити, що Бог створив і призвав нас з пітьми в дивовижне Своє світло.
В смерті, якої Бог не сотворив, найсвятіша Божественна Велич принижується, бо входить в пекло, долаючи роз’єднання з Богом і самітність: Боже Мій Боже Мій, чому Ти Мене покинув? Ісус Христос знищив смерть, потоптавши її власною смертю. У Ньому, як Джерелі Життя, смерті немає, а розп’яття і смерть Він прийняв добровільно. Перемога над смертю — це плоди Його добровільної повної слухняності Отцеві. Отче не Моя, а Твоя воля нехай буде. Смерть Христа, розсіває морок пекла. В Його смерті мир, Божественний і світлосяйний тріумф сили Любові.
З воскресінням Ісуса Христа явилося нове життя – життя, у якому немає місця смерті. Життя безсмертне дається тим, хто вірить у Ісуса Христа, хто з’єднаний з Ним у Хрещенні, у Святому Причасті… Хрещення за апостолом Павлом є духовним зануренням хрещеного в безсмертну смерть Христа, і його участь у Христовому воскресінні через помазання Духом Святим, Вмістилищем і Пода́вцем цього нового христоподібного життя. Через Євхаристію, через Святе Причастя, причасникові дарується участь у славному Христовому вознесінні на Небеса і споживання трапези в Його Царстві. Таким чином для віруючої людини, смерті більше немає, бо “поглинена смерть перемогою”. Та, навіть, і сьогодні, коли людина підносить себе вище Бога, відвертається від Бога, то помирає, як Адам, тому що без Бога життя немає.
Іншими словами, людина перетворила усе своє життя в розлуку з Богом, у самітність і тління; тому Бог Сам в особі Людини, Ісуса Христа, зійшов у царство смерті, зруйнував його, і тим, що перебували у гробах, життя дарував. Са́ме це життя Бога – Пода́вця Життя, а не смерті – Церква сьогодні прославляє. З часу хресної смерті Сина Божого вірні, яких душа стомилася, бажаючи у двори Господні, чиї серце і тіло “пориваються до Бога живого”, оглядають Велич Бога.
Нам видається, що зі смертю Ісуса Христа в світі нічого не змінилося, смерть як панувала, так і панує. Але для віруючого в Христа змінилося все. Хто в Христі Ісусі, той нове створіння. Смерть – уже не розлука з Богом, а, отже, є життям в Бозі. Сьогодні у воскресінні Христовому живе Церква в тихій і радісній упевненості, що померлі в Христі, – живі, і перебувають, там, “де сяє світло Лиця Божого”. За словами апостола Павла, ми всі живі, і ті що померли, що покинули це життя і всі ті, хто хрестився у воді хрещення і помер для гріха, і ті, що споживають Святе Причастя Христове, всі вони померли в Христі для гріха, а живі у воскресінні Христовому. Апостол Павло говорить, що і наше життя – і живих, і померлих – “приховане з Христом у Бозі”. Життя приховане з Христом, а Христос – живий, смерть не має над Ним влади. Отже, живі чи мертві, чи у цьому світі, чи в духовному, і перші й останні, всі живі, хто в Христі, бо ми з’єднані з Ним і в Ньому маємо своє життя. Церква не лише молиться за померлих, а вона є і повинна бути їхнім постійним воскресінням в Ісусі Христі, в Його воскресінні, тому що Церква є життям в смерті, тобто перемогою над смертю, є загальним воскресінням, входженням померлого в безсмертну смерть Христа.
Церква кожного року скорботно, болісно, винувато переживає страждання і смерть Христа. В храмі Церква звершує жалобне богослужіння Великої Суботи, і коли робить хресний хід навколо храму, то святкує сходження Христа в смерть і звільнення Адама і Єви від полону смерті. Таким чином, богослужіння Великої Суботи – це пісня вдячності Христу Переможцю. Христос освячує Старозавітну Суботу в її біблійному значенні: “І благословив Бог сьомий день, і освятив його, тому що в той день спочив від усіх діл Своїх”. Коли людина відпала від Бога і звела на себе смерть, тоді благоволив Отець Небесний, щоб Син Божий приніс Себе у жертву за спасіння невдячного створіння — людини. Ісус Христос, виконавши предвічну волю Отця Небесного у “благословенну Суботу” вспокоюється від творчих подвигів оновлення світу. Саме в цьому Божественному Спокої, у святому спокої Старозавітної суботи, врешті знайшла себе людина, бо стала божественною; в людині засяяв величчю Божою Образ Божий, людина у Воскресінні Христовому постала плодом провидіння Божого, Старозавітної і Новозавітної Церкви. Таким чином, цей “Божественний спокій” не протиставляється життю, а навпаки — він є істинним наповненням життя, тому що, освячуючи його, Церква являє сенс життя, змушує людину радіти ділами рук своїх. Божественний спокій, Субота свята, освячувала все життя людини, надавала зміст усім її подвигам, так само і наша неділя, день Господній, день Святої Євхаристії, перетворює усю седмицю у спогад про те, що нам дарував Бог у Воскресінні Христа, і надає зміст усім нашим богоугодним вчинкам і намірам. Таким чином, у Святому Письмі “спокій” — це у першу чергу спокій Бога, “Його предвічний спокій”. У Святому Письмі апостол Павло попереджає, що хто не в Христі — не ввійде у Божий спокій, і ще застерігає що “ще лишається обiтниця увiйти до спокою Його”.
Смерть від Адама до Христа, як така — природня смерть — це не спокій, тому що немає спокою в пеклі, яке є розлученням з Богом, отже, і, з Його спокоєм. Але Христос увійшов у смерть і зробив її “Своїм спокоєм”, новою і святою суботою. А знаходять спокій ті, що увірували в Христа, — говорить апостол Павло.
“Він є спокій наш, що зробить з обох одне, що і зруйнував перешкоду, що стояла посередині” (між Богом і людиною). І цей спокій є життям, тому що Христос живий і всі ті, хто спочиває з Ним, — живі.
Дорогі отці, монахи і монахині, дорогі парафіяни, вітаю Вас з перемогою Христа Спасителя над смертю. Ангел Господній заявив усьому світові на всю вічність; “чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес”. Спаситель Своїм Воскресінням переміг смерть, — ворога людської природи. Ангел Божий засвідчує світові, що Спаситель живий, і Свою перемогу дарує нам, людям у святому Хрещенні, в Святому Причасті, у вірному виконанні Його святих заповідей, у відданому служінні Господу Богу на землі. Нехай Спаситель дозволить нам насолоджуватися Його небесними духовними благами в Його Небесній Славі, в Його всепереможному Воскресінні.
Христос Воскрес. Воістину Воскрес. митрополит Данило
