Віталію Марчуку був лише 51 рік, коли смерть забрала життя воїна на фронті. До війни він присвятив себе спорту: навчався у Львівському університеті, певний час викладав на кафедрі фізичної культури та здоров’я людини Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, займався легкою атлетикою, альпінізмом і водним туризмом.
Віталій був членом альпіністського клубу “Чернівці”.
“Він усе життя був у спорті. До альпінізму займався атлетикою, а в перший вид спорту він потрапив, як і всі, випадково. Вперше зустрілися з ним на скеледромі Сокільського хребта, який належить до Покутсько-Буковинських Карпат. Альпінізм – дуже складний вид спорту, це життя. Щоб виконати перший розряд, потрібно шість-сім років. Віталій мав його, уже йшов до кандидата в майстри спорту, але життя обірвалося. Він сходив на одні з найскладніших вершин у світі”, – каже тренер Віталія, інструктор альпінізму, кандидат в майстри спорту з альпінізму Іван Колотило.
У 2008 році альпіністський клуб “Чернівці” організував похід на Ельбрус (Кавказькі гори), який вважається найвищою вершиною в Європі. З 33 людей дійшли лиш 12, але Віталій був серед них.
“Було дуже важко підійматися, адже тими днями погода була поганою. Проте Віталій виявив себе з найкращого боку. Він намагався бути поряд з усіма, хто потребував допомоги, особливо медичної, адже людям у горах інколи стає погано. Дуже надійним товаришем був. У цивільному житті був активним, займався спортом. Всі, хто знали, його поважали. Чудова людина…” – каже І. Колотило.
Віталій також побував на Безенгійській стіні – найвищій ділянці головного Кавказького хребта.
“За все своє життя Віталій здійснив сходження на понад сто вершин”, – каже член клубу й товариш полеглого героя Іван Мельник.
Як зазначає колишній тренер воїна, у клубі планують організовувати заходи в пам’ять про Віталія Марчука, як-от, сходження чи походи в гори.
“24 лютого 2022 року він пішов у військкомат добровольцем. Віталій – герой, бо загинув під час стрілецького бою зі зброєю в руках. За словами його побратимів, які були на похороні, спочатку він сам змусив відступити цілий елітний російський десант. Потім утримував позицію, адже інші бійці злякалися і не пішли з ним. Відбив першу атаку, але під час другої в нього скінчилися набої”, – говорить І. Колотило.
“Разом зі своїм підрозділом Віталій звільняв Харківщину від окупантів. Його командир розповідав, що він урятував багатьох воїнів від смерті. Досвід, який отримав завдяки альпінізму, Віталій вдало використав на війну. У нього та його побратимів був добре організований побут, ніхто ніколи не замерзав тощо”, – додає І. Мельник.
” ”
–>
