У Чернівцях – кілька сотень старовинних вхідних дверей, яким понад століття. Поступово вони нищаться, а чимало відновити вже неможливо.
Та все ж у більшість ще можна вдихнути друге життя. Потрібні лише бажання мешканців та кошти у співвідношенні 30 на 70%. Де менший відсоток, внесок жителів будинку, решта – фінансування міського бюджету. Подати заявку на ремонт дверей можна в департаменті інфраструктури та благоустрою міськради.
Про це йдеться у публікації ” ” від 28 вересня, пише molbuk.ua
Відповідна програма діє в Чернівцях уже близько 20 років. Завдяки їй вдалося врятувати майже 70 історичних дверей. Та роботи ще чимало.
Реставрацію дверей замовив колишній учень для вчительки
Реставратор Віталій Москалюк відновив велику кількість старовинної столярки у місті. Потрапляють до рук майстра вікна та двері в плачевному стані, а виходять від нього наче новенькі. Багато хто навіть не вірить, що їм понад сто років.
Нещодавно пан Віталій завершив роботу над вхідними дверима до будинку на вулиці Костишина, 8 (колишня Радищева). Наглухо забиті фанерою внизу, з вибитими скельцями вгорі, полущеною коричневою фарбою, вони справляли гнітюче враження.
Фото надане Віталієм Москалюком. Фото дверей до реставрації.
Реставратор вставив замість фанери скло, зібрав, наче “лего”, дерев’яні планки, пофарбував двері в оливковий відтінок. І вони заграли новими барвами. Робота тривала чотири місяці, але справа була варта зусиль.
“Їх вдалося цілком відреставрувати. Бачите, навіть ручка стара залишилася. І завіси у дуже доброму стані. Навіть сходинки цілі. Бо коли сходинки вигнуті від топтання, їх цементують, а я потім не можу двері підлаштувати”, – тішиться майстер.
Реставрація коштувала 54 тисячі гривень: 18 тисяч – частка мешканців, решту виділили з міського бюджету. Роботи замовив і оплатив для своєї улюбленої вчительки колишній учень. Вирішив зробити їй такий подарунок.
Усі двері на цій вулиці, схоже, виготовлені одними й тими ж майстрами, тому що вони практично однакові, зауважує Віталій Москалюк. На жаль, для них поки що не знайшлося таких учнів, які б ініціювали заміну.
“Метаплопластик уже за кілька років знищиться”
“Дуже боляче дивитися, як старовинні двері нищаться, або як їх викидають, замінюючи на сучасні. Водночас і сказати нічого не можемо, бо мешканці – власники. Саме ж місто перекладає на них відповідальність. Мовляв, ви господарі, тож вирішуйте. Часто люди в кращому випадку самотужки ремонтують старовинну столярку (знищуючи її), в гіршому взагалі замінюють на металопластик. Врешті ми назавжди втрачаємо частинку історії. Хоча цей металопластик не коштує дешевше, ніж частка мешканців, а вже через кілька років стане ніякий”, – зітхає співрозмовник.
Щоби не допускати такого, місто має більшою мірою брати на себе ініціативу щодо відновлення старовини, вважає Віталій Москалюк. А також давати можливість долучатися до програми співфінансування не лише власникам будинку, а й іншим. Заохочувати іноземні організації, меценатів, усіх, хто зацікавлений у збереженні історії. Звісно, і мешканці повинні дбати про свій будинок та потроху, місяць за місяцем, збирати кошти. Щоби врешті зробити так, як слід, а не абияк.
“Якщо ви мешкаєте у багатоквартирному будинку зі старовинними дверима, домовтеся з сусідами про реставрацію. Подайте до мерії заявку на участь у програмі співфінансування. А тим часом всі разом потроху відкладайте певну суму. За рік-два ту частку, яку мають внести мешканці, врешті назбираєте. Не вірте, що пенсіонери на таке не здаватимуть кошти. Досвід показав: щойно хтось один починає ініціативу, саме вони першими починають долучатися. Згадайте, хто із заможних відомих людей мешкав у вашому будинку. Зверніться до них. Багато з готовністю відгукнуться”, – переконаний реставратор.
“Їх ломом не візьмеш і танком не в’їдеш!”
Тим часом підходимо до розкішних воріт на Університетській, 27.
“Це одні з небагатьох збережених воріт, – каже пан Віталій, милуючись ними. – Їх у місті понад десяток, проте в гіршому стані. А у Львові таких майже немає. Там будинки споруджували раніше, і такі важкі ворота мало хто робив. А взагалі це бомба! Одні завіси лише які, гляньте! Але коштувати реставрація буде не менш як 200 тисяч. Це за моїми оцінками. А якщо оцінюватимуть у Львові, потягне на пів мільйона. Мешканці цього будинку подали заявку до мерії на реставрацію, але коштів зібрати не можуть. Саме для таких випадків має працювати ще якийсь механізм: ініціатива від самого міста, залучення меценатів, громадських організацій тощо”.
Поруч – двері до будинку на вулиці Хмельницького, 64. Вони, каже співрозмовник, узагалі унікальні. Їм не менш як півтори сотні років, і таких у місті, ще й збережених, майже не залишилося.
“Вони неймовірні! Гляньте на цю ручку, на цей замок! Усе ціле! А оці всі вставки – залізні. Ці двері ломом не візьмеш, у них танком заїхати не вийде. Якби їх відреставрувати, це була б фотозона на все місто!” – захоплюється майстер.
Прямуємо на вулицю Лесі Українки. У будинках від вулиці Київської до поліклініки всі вхідні двері відреставровані.
У будинку №15 двері відновили сім років тому. Відтоді їх разів шість перефарбовували.
“Двері – майже ідеальні, вони з дуба, дуже важкі. Але якийсь “розумник” постійно малює на них графіті. Мешканець будинку, екскурсовод Павло Колядинський, який і ініціював відновлення, щоразу платить за фарбування. Навіть зараз, хоч і служить у ЗСУ”, – розповідає пан Віталій.
З малого шматка витягнули майже сотню цвяхів
Саме люди, а не час, завдають найбільше шкоди старовині, зауважує майстер.
“Коли берешся за двері, не знаєш, що за ними буде. Знімаєш першу латку, і розумієш, що вона з якогось сільського паркана. З одного квадратного дециметра дверей із будинку на вулиці Кобилянської витягнули 78 цвяшків. Так розумію, ними кріпили оголошення. Деякі двері взагалі неможливо відновити. Наприклад, зараз роблю столярку в будинку в центрі міста. Туди дуже багато разів втручалися. І тепер вона вже у будь-якому випадку не буде такою, як спочатку. Також зафарбована нижня частина дверей. Коли зняли фарбу, з’ясували, що дерево горіло, тому його й заляпали. Тепер не можу відновити первинний елемент, бо не знаю, яким він був”, – ділиться професійними тонкощами пан Віталій.
Отак розмовляючи, підходимо до будинку №24 на вулиці Котляревського. Двері тут не прямі, а фігурні, з якимсь східним мотивом.
“Вони взагалі унікальні, більше таких у місті немає”, – зауважує Віталій Москалюк і переводить погляд на заокруглені вгорі вікна поряд. – Власник подавав заявку на співфінансування реставрації цих вікон, але йому не погодили, зазначивши, що це його власність. І тепер він може в будь-який момент їх замінити. А більше таких у збереженому вигляді у місті немає…”
У будинку №8 на вулиці Грушевського ініціаторкою реставрації стала літня жінка.
“Оце саме той випадок, про який я згадував: одна пенсіонерка розпочала, інші долучилися, ще й покликали мене потім робити інші двері, – усміхається співрозмовник. – І вони дуже бережно ставляться до столярки. Викликають мене регулярно двічі на рік: десь тріщинку заробити, десь гачок для сумки та ручку для опори припасувати. Усі додаткові роботи справно оплачують”.
Ще одне важливе питання, хто мав би доглядати за дверима після реставрації. Майстер розмірковує: “Наприклад, на Штейнбарга двері потроху нищаться, і ніхто за це не відповідає. Було б правильно, щоби місто не залишало без уваги подальшу долю відреставрованих дверей”.
” ”
–>
