Британець Стів МАЙКЛ із перших днів широкомасштабного вторгнення РФ в Україну активно допомагає українській армії. Коли почалася війна, Стів разом зі своїм другом Карлом купили у Британії два позашляховики та перевезли їх до Дніпра. На лівій руці чоловіка синьо-жовте тату – герб України із надписом “Україна”, яке британець пояснює просто: “Україна – у моєму серці”.
Про це йдеться у публікації ” ”
“Ми чули сирени та вибухи”
Стів Майкл розповідає, що раніше був морським піхотинцем і брав участь у війні між Британією та Аргентиною.
“Що таке війна, я знаю добре. Адже раніше служив морським піхотинцем та брав участь у британській війні, яка відбувалася у 80-х роках минулого століття. Після закінчення війни я важко це переживав. Мій стан здоров’я був не найкращим. Тому я прийняв рішення здійснити навколосвітню подорож. Це зайняло у мене два роки і допомогло відволіктися від думок про війну. Після того, як повернувся з навколосвітньої подорожі, влаштувався на роботу в друкарню, де пропрацював понад 20 років. Тепер працюю адміністратором у фітнес-центрі”, – каже Майкл.
Коли Росія напала на Україну, Стів зрозумів, що хоче воювати за українців. Однак посольство Британії відмовило йому через вік – чоловікові виповнилося 66 років.
“Коли увесь світ облетіла страшна новина, що Путін розпочав війну проти України, я зрозумів, що маю бути корисним та допомагати українцям. Адже війна – це смерть, це втрати, це найгірше, що може спіткати людство. Тоді я пішов до посольства Британії і сказав, що хочу воювати за Україну, однак мені відмовили через мій вік. Тоді ми разом із моїм другом Карлом почали думати, як же допомогти Україні. Читаючи новини, розуміли, що дуже потрібні автомобілі та дрони. Купили два авто та поїхали до Дніпра. Там зв’язалися із військовими і передали ці два автомобілі. Дорогою до Дніпра ми чули сирени та вибухи. Дуже шкода було людей… Надзвичайно шкода… Коли я побачив усі ці їхні страждання, моє серце стискалося від болю. Після передачі автомобілів ми з Карлом прийняли рішення повертатися до Британії”, – говорить чоловік.
Об’їхав багато міст України, але сподобалися Чернівці
Приїхавши додому, Стів зрозумів, що це не остання його подорож до України.
“Ми почали шукати дрони та закуповувати їх для військових. Волонтерська організація “Freedom Trust” з Чернівців оголошувала збори на ці дрони, ми докладали свої гроші, закуповували та передавали їх до України. Розумію, як зараз потрібні антидронові рушниці, вони дуже необхідні для бійців України.
Час від часу я приїжджав до України. Українці – не такі, як британці. Мене завжди вражала ваша відкритість та люб’язність, а ще гостинність. Склалося так, що через спільних знайомих я потрапив до Чернівців. Тут маю знайомого волонтера Ігоря Логвінова, у якого зараз я проживаю. Ніколи не забуду одну історію: якось в Ігоря зламався на кухні кран, і ми його лагодили. Як раптом у нього задзвонив телефон. Він підняв слухавку та вийшов у двір. Біля воріт стояла жінка разом зі своєю дочкою. Це були переселенці із Чернігова. Вони приїхали до Чернівців після того, як Росія випустила ракети по їхньому драматичному театру. І знаєте, що зробив Ігор? Найперше – він їх нагодував, а потім знайшов для них житло. Мене це дуже вразило. Українці – дуже дружний народ”, – каже Стів.
На питання, чи хотів би Стів жити в Україні, британець відповідає:
“Хочу, і навіть у період війни. Кожне місто України – різне. Зі своїми традиціями та культурою. Я об’їхав багато міст у цій країні, але найбільше мені сподобалися Чернівці. Тихі, затишні, з неймовірною старовинною архітектурою. Приїжджаєш у центр міста – і насолоджуєшся. Заїжджаєш у спальний район – а там все нове. І це поєднання старого і нового заворожує. Я хочу сказати, що український народ – дуже сильний, я знаю, що ви переможете у цій війні. І дуже важливим є те, щоби про цю трагедію говорили у світі, і не забували про ці страшні події”, – підсумовує Стів Майкл.
” ”
–>
