Андрій та Сергій Петришини у перший місяць війни вступили на службу в ЗСУ. До 24 лютого брати працювали за кордоном: Андрій – у Португалії, а Сергій – в Іспанії.
Зараз хлопці служать у складі 10-ої гірсько-штурмової бригади, боронять Україну в Бахмутському районі, пише molbuk.ua
– Ми разом з братом прийняли спільне рішення – стати до лав військових. Я запропонував Сергію спочатку вступити до територіальної оборони, адже давно не служили. Брат відмовився і сказав, щоб ми йшли відразу до військкомату, звідки нас ще без підготовки скерували до Києва, – розповідає Андрій.
Андрій колись проходив строкову військову службу в ЗСУ, а Сергій – у Національній гвардії України.
– Коли ми приїхали до Києва, то бачили “висотки”, що горіли на очах, безупинно продирав мороз по шкірі. Тоді справді були думки, чи витримає Україна… Не можу сказати, що це був страх, скоріше – адреналін, – каже Андрій.
Брати брали участь у бойових діях на Київщині. Також Андрій та Сергій одними з перших заходили на деокуповані території.
– Перший наш бойовий досвід був тоді, коли ми звільняли Нову Басань, що на Чернігівщині. Це село, яке пробуло 33 дні під окупацією. Коли ми зайшли туди, побачили дуже змучених людей, які зустрічали нас зі сльозами на очах. Вони не мали продуктів, але приносили з дому кілька яблук, щоб хоч чимось пригостити, – пригадує Андрій.
Далі брати брали участь у бойових діях на Харківщині.
– Півтора місяця ми були на Харківщині. Зараз воюємо на Бахмутському напрямку. Дуже допомагає брат Сергій, який завжди поруч. Коли потрібно, то завозимо чи вивозимо людей з позицій, – розповідає Андрій.
“На фронті дуже допомагає підтримка дружини”
Брати Петришини за дев’ять місяців вперше приїхали додому у відпустку. Андрій каже, що коли військові певний час тримають позиції, знають усі маршрути, локації, їх командування не може замінити.
– Коли відбувається ротація, заходить нова бригада або батальйон, можливі значні втрати. Тому буває так, що військові досить довго без ротацій перебувають на службі, – пояснює Андрій.
Він каже, що на фронті дуже допомагає підтримка дружини.
– Якщо є можливість написати, то відразу пишу їй. Телефоном дуже рідко є можливість спілкуватися, тому обмежуємо себе повідомленнями в месенджерах. Якось підбили наш джип. Зателефонував до сестри, а вона залучила друзів, рідних, щоб замовити запчастини для ремонту авто, – розповідає військовий.
Тетяна Петришина – сестра Андрія та Сергія, є співачкою, вона неодноразово організовувала концерти на підтримку ЗСУ.
– Завдяки її виступам ми отримуємо багато потрібної допомоги для цілої роти: їжу, медикаменти, одяг, засоби гігієни, – кажуть брати.
Повернувшись додому, Андрій, зізнається, відчув на собі особливий “період адаптації”.
– Морально складно звикати до буденного життя, згадуються важкі моменти з передової…Але вдома дружина допомогла розвіятися, – каже Андрій.
Андрієва дружина Анастасія Петришина розповідає, що навчилася не панікувати, коли чоловік тривалий час не виходить на зв’язок.
– Важко, але потрібно триматися, бо він може не спілкуватися, але там все відчуває. Коли говоримо, то намагаюся відволікти його розповідями про домашні справи.
Після перемоги разом з дружиною Андрій планує відкрити садовий центр.
– Ми з дружиною дуже любимо сади. Тож хотіли б відкрити центр з двома відділами – квітами та садовими інструментами. Брат полюбляє машини, тому хоче відкрити щось, пов’язане з автомобілями. Знаю точно, що після війни з Сергієм не плануємо повертатися за кордон, хіба тільки на відпочинок. Ми стільки відмучили себе на фронті, щоб поїхати зі своєї держави? Ні, це не розумно було б так вчинити, – ділиться Андрій.
Андрій та Сергій після війни, планують також навідати родини всіх полеглих побратимів, допомогти їм.
– Хотілося б поїхати на могили наших побратимів, чимось допомогти їхнім близьким. То були близькі друзі, які нас завжди виручали, вчили, настанови давали, – каже Андрій. – Вірю, що перемога настане, але порадив би людям у тилу, готуватись, адже через цю війну пройдуть всі… Тим, хто шукає шляхи ухилення від служби, це не допоможе. Це потрібно розуміти…
” ”
–>
