Родина переселенців із Дніпра по кілька разів на тиждень навідується до центру стерилізації тварин у Чернівцях, щоби вигуляти там песиків.
Про це йдеться у публікації ” ” від 27 квітня, пише molbuk.ua
Бабуся Любов Олександрівна, матуся Оксана та дев’ятирічний синочок Олексійко проводять на території закладу щонайменше по дві години. За цей час встигають вигуляти по кілька собачок. Чотирилапі відповідають їм вдячністю й любов’ю. Коли бачать своїх друзів, радісно пританцьовують, простягають лапки, наче благаючи: “Візьміть мене на прогулянку!”
Читайте також: У Чернівцях у центрі стерилізації можна обрати собі домашнього улюбленця
“Син почав боятися птахів, бо вони схожі на літаки”
Ми зустрілися з цією чудовою родиною на майданчику для вигулювання собак на території центру стерилізації. Була гарна погода, світило сонечко.
“Я вже десять песиків вигуляла”, – посміхнулася Любов Олександрівна.
Олексійко вів на повідці білого собаку.
“Його звати Песець, – знайомить нас. – Точніше, його справжня кличка у центрі якась інша, але я його назвав так”.
Хлопчик розповідає, що дуже любить усіх тварин.
“Найбільше мені подобаються ящірки та змії, але й собаки також, – каже. – Для мене приходити сюди – не повинність, а задоволення. Коли гуляю з собачками, настрій злітає до небес. Мій улюблений песик тут – такса, яку я назвав Мілкою. Вона дуже мила, а ще нагадує мені шоколадку. Хоча насправді, як пізніше з’ясувалося, її звати Біба. Коли приходжу до центру, першою прошу дати мені на прогулянку саме Мілку”.
Олексійко з мамою Оксаною Карташовою приїхали з Дніпра. Коли почалася повномасштабна війна, родина виїхала звідти.
“Раніше я працювала в готелі. З початком російського вторгнення його закрили, – розповідає Оксана Карташова. – Харків із перших днів сильно бомбили, тож ми забрали звідти до Дніпра моїх батьків. А наприкінці березня з сином та батьками поїхали до Італії. Тоді здавалося, що це лише на кілька тижнів.
На початку осені нас запевнили: “Все спокійно, можна повертатися в Дніпро”. Ми приїхали й відразу потрапили під ракетні атаки. Місяць жили в підвалах. Наш веселий, товариський синочок став боязким, замкнутим. Він ніколи не зізнавався, що йому страшно, але ми це бачили. Про що говорити, якщо дитина вже починає боятися птахів, тому що вони схожі на літаки? Тоді вирішили їхати у безпечніші регіони, але залишатися у своїй країні”.
Батько родини – тренер збірної з плавання – залишився в Дніпрі. А пані Оксана з сином і батьками торік у жовтні оселилися в Чернівцях.
“Знайомий чоловіка здавав будинок в оренду в селі поблизу Чернівців, тож обрали це місце. Чесно кажучи, ціни на орендоване житло на Буковині не особливо різняться від італійських: винайняти особняк поблизу Чернівців коштує від тисячі євро. Та головний плюс те, що тут тиша й спокій. Це неймовірне відчуття, наче ми за кордоном”, – зізнається співрозмовниця.
Родина давно мріяла про домашню тваринку. Та в орендованому помешканні це нереально. В одній із міських бібліотек волонтери проводили заняття з каністерапії. Саме там пані Оксана й дізналася про те, що в Чернівцях є центр стерилізації, де будуть раді охочим вигуляти песиків.
“Нам сказали: “У нас є місце, де можна погуляти з собаками”. Я зраділа: “О, це те, що треба!” Того ж дня ми прихопили корм, різну смакоту і приїхали”, – розповідає пані Оксана.
“Людина може обманути, а тварина – ні”
Спілкування з тваринами допомогло позбутися фобій.
“Якщо чесно, син раніше боявся собак, хоча ніколи в цьому не зізнавався, – розповідає пані Оксана. – Зараз, коли Олексійко вигулює песиків у центрі стерилізації, він їх уже майже не боїться”.
Родина сумує за рідним містом і мріє якомога швидше туди повернутися. Тоді, кажуть, обов’язково заведуть собі домашнього улюбленця.
Коли допомагаєш іншим, допомагаєш і собі, переконана жінка. Це дає відчуття того, що робиш щось корисне й потрібне.
В Італії на вулицях не побачиш безпритульних тварин.
“А більшість домашніх собак – безпородні. Часто можна спостерегти розкішно одягненого чоловіка чи жінку на крутій машині, які ведуть на повідці дворняжку. І це дуже круто. На жаль, у нас поки що не так”, – каже жінка.
“Прогулянки покращують настрій і нам, і песикам, – додає бабуся Олексійка Любов Авраменко. – Якось мені привели собачку. Він був похмурим, сумним. Та після прогулянки всі помітили, що він повеселів. Працівники центру з подивом зауважили: “Ой, він усміхається!” Собаки дуже відчувають натуру людей. Людина може обдурити, а тварина – ні…”
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
