Євген Глібовицький – політолог, експерт із довготермінових стратегій.
– Ми розуміємо, що навіть за найбільш переможного сценарію ми не будемо заходити на російську територію. Максимум, це – вогневий контроль якоїсь російської території для того, щоб звідти не було ракетної чи іншої атаки. А це означає, що війна має закінчитися якоюсь домовленістю між Україною й Росією. Обмежені війни завжди завершуються переговорами. Тотальні – капітуляцією однієї з сторін”, – розмірковує експерт.
Як вважає Є.Глібовицький, найважливіше завдання у 2023 році – це повернення Криму.
– Звільнення Криму є важливим пріоритетом через те, що його втрата для Росії стане порушенням суспільного договору Путіна з російським народом. Наразі російське суспільство погоджується на обмеження, незручності, санкції, але натомість чекає глобального визнання величі. А найкраще це проявляється у тому, що Росія контролює Крим попри будь-які реакції світу. Якщо агресор втрачає Крим, відповідно, всі “страждання” росіян виявляються марними, – додає політолог.
Експерт вважає, що тільки після того, як Крим знову стане українським, під сумнів будуть ставити саму ідею імперії.
– Тоді для нас буде можливість ухвалити другу хвилю стратегічних рішень. Перш за все, вступити до НАТО. А далі – продовження реформ та вступ до Євросоюзу, – додає Є.Глібовицький.
Не зможемо розслабитися навіть у момент перемоги
Перемога, за словами Глібовицького, буде лише початком змін в Україні.
– Усе, що ми з вами зараз бачимо, навіть ті ж таки скандали у Міністерстві оборони – наслідки недореформованої радянської структури, яку наситили управлінськими можливостями. Після перемоги вся ця система управління має перенестися на іншу ціннісну платформу, а це займе багато часу, – вважає експерт.
Крім цього, він зауважив, що Україна зіштовхнеться зі значними демографічними втратами. Багато молодих людей вже не повернеться з-за кордону.
– Є велика різниця між суспільством, яке має населення 20 мільйонів, та тим, що має 40 мільйонів, – зауважив Глібовицький. – Ми не можемо здатися, бо навіть якщо би в якийсь момент погодилися на поразку – це фактично означатиме кінець ідентичності та нашого фізичного існування. Якщо ж говорити про швидкість нашої перемоги, то ми впираємося у дві речі. Передусім, це розуміння сенсу нашої боротьби на Заході та вчасне постачання зброї. Це запізнення коштує нам страшної ціни. Хлопці та дівчата гинуть у Вугледарі чи Бахмуті, бо купують час, щоб дипломати та інші люди могли переконати партнерів. Швидкість Заходу є недостатньою для нас. Зброя, яка була нам необхідна, до прикладу, влітку, приходить тільки зараз. Від цього багато чого залежить.
Ми втрачаємо цвіт нації щодня
Час, коли ми чекаємо на постачання зброї, послаблює Україну, переконаний експерт. На його думку, росіяни теж не стоять на місці.
– Ми зверхньо ставимося до можливостей росіян, але давайте говорити чесно: вони теж адаптивні. Вони вийшли зараз зі стратегією, яка не є переможною, але сповільнює наше просування. Росіяни починають звикати до того, які рішення ухвалюють наші військові, і так само адаптуються. Тож кожного наступного місяця досягти того самого просування нам буде дедалі складніше. Росіяни не рахують людські втрати. І не забуваймо, що Путін запускає у цю “машину” людей, які мають найнижчий рівень капіталу, а ми щодня втрачаємо цвіт нації, – підсумовує Євген Глібовицький.
” ”
–>
