З початком війни до лав Збройних Сил вступило багато добровольців. Одним із таких був молодий та перспективний прикарпатець Юрій Ерстенюк. В цивільному житті Юра був тренером із карате та фінансовим аналітиком. Навчав дві секції юних хлопчиків і дівчаток, виплекав багато призерів та майстрів спорту.
Дочекавшись брата, який на той час був за кордоном, вирушили до військкомату. Як згадує воїн: “В мене було велике бажання зупинити цю некеровану силу, що я без тіні сумніву прийняв таке важливе для себе рішення. Сім’я була проти, мама нас не пускала. Близькі довго не могли змиритися з тим, що я пішов на війну.”
Доля розвела братів по різних військовим частинам. Юрій пішов служити у 108 гірсько-штурмовий батальйон.
” Я дуже радий, що потрапив до гірських штурмовиків, а особливо в 3 гірсько-штурмову роту під командуванням капітана Василя Логуша” – розказує військовослужбовець. Старший солдат Ерстенюк від побратимів отримав позивний “Самурай” Це як ототожнення японського бійця, який з катаною в руках безстрашно доказував свою вірність, так і український воїн сьогодення з автоматом в руках вірний своїй Батьківщині.
Врубівка, Миколаївка, Спірне. Ворог безпощадно знищує усе навколо. Артилерійські канонади не замовкають. Незліченна кількість снарядів летить в сторону наших захисників. Коли трохи стихає суне ворожа піхота.
“Це було пекло. Ми стояли на позиції. З усіх сил старались не допустити прориву противника. Ворог наступав великими силами і обходив нас з різних сторін. І сталось так, що я із своїм відділенням опинились майже у кільці. Скажу чесно, було страшно, проте кожен з нас розумів, що потрібно знищувати цих орків, які завдали багато горя українцям. Часом мені здавалось, що вони під якимось дурманом, адже в повний ріст йшли на нас. Для нас це був тир. До нас рухалась ворожа техніка – танки та бронемашини на яких знаходилась ворожа піхота. На усе відділення у нас залишилось тільки кілька гранат і РПГ-7. Довго не зволікаючи я здійснив два постріли з гранатомета і колона противника зупинилась, піхота зайняла оборону. Передали координати для нашої артилерії і продовжували здійснення подавлення вогнем із стрілецької зброї”, – ділиться спогадами Юра.
В цей день багато штурмуючих сил було знищено. Противнику не вдалось закріпитись і він змушений був відійти. Та на жаль Юрія було поранено. Перебинтувавши себе, надавав першу медичну допомогу побратимам і викликав евакуацію до якої потрібно було пройти близько 5 кілометрів. Завдяки вмілим діям, усіх було доставлено до лікувальних закладів. Пройшовши 2 місяці лікування “Самурай” знов повернувся у свій підрозділ, приступивши до виконання бойових завдань.
Ворог продовжував наступати на наші позиції. Старший солдат Ерстенюк у складі відділення вирушив на допомогу. ” На нас наступали переважаючі сили противника, які були представлені підрозділами “Вагнер” та Ахмат”. Позиції на яких ми знаходились, стали непридатними через масований обстріл артилерією. І в нас виникла необхідність негайно змінити місце дислокації.
Мені поступила команда прикривати відхід груп на інші позиції. В цьому бою нам вдалось ліквідувати багато особового складу противника. В результаті чого ворог припинив штурмові дії і відійшов на раніше займані позиції. Це і дало змогу підрозділу закріпитись у новому місці” – розповідає “Самурай”.
В цьому бою Юрій отримав контузію. І знову шпиталь, і знову лікування.
Для введення світової спільноти в оману, щодо своїх агресивних планів російська пропаганда розказує про своє бажання “мирних переговорів”. Проте знову обстрілюють інфраструктуру, знищують населені пункти, продовжують штурмові дії. Попри численне переважання ворога та важкі погодні умови, наші мужні захисники продовжують боронити територіальну цілісність і незалежність нашої неньки України.
” ”
–>
