Румуни, окупувавши Буковину наприкінці 1918 року, одразу взялися румунізувати університет у Чернівцях: спочатку хотіли скасувати кафедру української мови та літератури, а кафедри старослов’янської мови, практичного богослов’я і славістики продовжували своє існування у новій формі.
Про це йдеться у книзі “Буковина: її минуле і сучасне” (Д. Квітковський, Т. Бриндзан, А. Жуковський).
Нічого з українців румуни не прийняли на керівні посади в університеті. Тільки кільком молодшим українцям вдалося дістатися на допоміжні праці при університеті.
Серед професорів й допоміжних педпрацівників знайшлися й такі, що свідомо перейшли до румунського народу, хоч їхні батьки були українцями; деякі з них навіть були завзятими “україножерами”.
“Ці нещасні особи стали жертвами румунізаторської праці з боку румунських священників по українських селах, які висилали українських здібніших дітей до міських шкіл, даючи їм утримання в румунських бурсах. Тут виховували тих дітей румунські педагоги, які втлумачували їм, що вони і їхні батьки – румуни, які забули румунську мову… Ці діти повірили твердженням своїх румунських виховників, стали румунами і ніколи вже не намагалися повернутися назад до українського народу”, йдеться у книзі “Буковина: її минуле і сучасне”.
