У Чернівцях із території освітнього закладу демонтували пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну.
Про це повідомляє Чернівецька міська рада, пише molbuk.ua
“А ви знали, що у Чернівцях були два пам’ятники “великому руzькому поєту” Пушкіну? Саме були, адже один вже демонтували. Інший – питання часу. У нас достатньо своїх великих митців та героїв. Правда ж?” – йдеться у повідомленні мерії.
Пам’ятник демонтували з території Чернівецького вищого комерційного училища ДТЕУ на Соборній площі. Його встановили в 1956 році.
Раніше міський голова Роман Клічук зазначив, що у Чернівцях є два пам’ятники Пушкіну, а також є бюст російського літератора на музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської.
Зокрема, ще один пам’ятник знаходиться на території Чернівецького фахового коледжу технологій та дизайну по вулиці Є. Гребінки. Там до 20 листопада ще тривають громадські обговорення щодо долі пам’ятника.
Як відомо, монумент невідомому солдату із Соборної площі демонтували 12 серпня.
Як ідеться в блозі Анатолія Власюка на сайті видання Кореспондент, Олександр Пушкін для України – не та людина і не той поет, щоб ми могли його вшановувати як національного героя.
“Якщо припасувати до Пушкіна сучасні вирази та виміри, то виявиться, що він типовий інтернаціоналіст, шовініст, анти-українець.
У Пушкіна було відсутнє співчуття до гноблених і підкорених Росією народів. Він міг поетично оспівувати Кавказ – і в той же час патетично вихваляти його покорителя, московського генерала Івана Котляревського, в якого українського було лише прізвище. Хіба можна захоплюватися воякою, який убивав, винищував племена? А Пушкін це робить.
Його поема “Кавказскій плєннік” перегукується з подіями в Чечні та Дагестані. Та ж сама ідеологія: “опір дикунів”, якому треба протиставити російські “закон” і “цивілізацію”. Про якусь гідність волелюбних народів Кавказу, які змагали за свою незалежність, у творах Пушкіна нема й слова.
А взяти його поему “Полтава”, в якій Іван Мазепа зображений як “злодій”, “розпусник”. Натомість Петро Перший під пером поета постає як велична і мудра постать. Головна ідея поеми – історична неминучість поглинання України Росією, марність українських змагань до волі.
Звичайно, про історичну об’єктивність з уст Пушкіна годі було почути, хоча він студіював “Історію Русів”, переписував і запам’ятовував українські народні пісні.
Одним із найганебніших фактів російської історії є той, що рішенням військового суду при лейб-гвардії кінного полку від 19 лютого 1837 року за участь у дуелі з Дантесом Пушкіна засудили до смертної кари через повішання. Абсурдність ситуації полягає в тому, що суд відбувся вже після смерті поета. Однак судді, очевидно, хотіли підкреслити, що навіть якби Пушкін після пострілу Дантеса залишився живим, його все одно б повісили. Олександра Сергійовича посмертно судили не як політичного, а як кримінального злочинця”, – йдеться у блозі.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
