Володимир Коростій – психіатр із багаторічним стажем, який з сім’єю переїхав до нашого міста з Харкова. Він розповідає про психологічні проблеми людей під час війни та радить, як їх долати.
Лікар наразі працює в обласній психлікарні. Він здебільшого допомагає людям, які постраждали через війну. Кореспондентка ” ” поспілкувалася з лікарем про найчастіші страхи та тривоги, які виникають у нас під час війни.
Досвід консультування таких людей у нього є. Каже, через те, що Харків близько до зони ООС, допомагав переселенцям, військовим.
– Як часто до вас зараз звертаються переселенці? Які страхи переживають ці люди?
– Звертаються люди з Харкова, з інших регіонів. Запитів є багато. Зараз ми переживаємо зовсім інші масштаби війни, ніж ті, що були у 2014-2015. Раніше у людей міг спрацьовувати психологічний захист. Тобто ті, хто не в зоні бойових дій, швидко про це забували. Ми всі причетні до війни. Тож спостерігаю більшу потужність стресу.
– Чи побільшало зараз панічних настроїв у людей, чим вони відрізняються від панічних атак? Як з цим боротися?
– Панічні розлади – це повторювані напади. Коли ви відчуваєте понад два такі напади, і вони повторюються, то йдеться про панічний розлад. Такі стани лікуються з використанням антидепресантів та завдяки психотерапії. Цей стан характеризується тим, що починається без якоїсь видимої причини, триває кілька хвилин, так само може спонтанно закінчитися.
Такий стан варто відокремлювати від панічного настрою, переживання тривоги. Це психологічні реакції, які переживають всі через те, що отримують якусь інформацію, стають свідками бойових дій, хвилюються за когось. Це нормальна реакція людини на непередбачуваність ситуації, відсутність достатньої інформації. Коли у нас є конкретна загроза – нам страшно, коли брак інформації – відчуваємо тривогу. Якщо загроза для людини є постійною, вона буде через якийсь час стихати. Ми адаптуємося. Наприклад, у Харкові так само весь час кудись “прилітає”. Але людям, які там перебувають від початку, здається, що ситуація покращилася. Вони просто адаптуються до таких умов.
– Як не почувати себе винним за те, що у відносно спокійних місцях ми маємо можливість вийти погуляти, випити кави?
– Це навпаки нам потрібно! Для того, щоб зберігати можливість бути психічно здоровим. Навіть у критичних ситуаціях нас цікавить, щоб у житті було щастя, для цього потрібен баланс. Постійна тривога виснажує. Щоб поповнювати себе емоційно, треба час від часу звертати на це увагу. Повернення до реальності дозволяє людині відновитися, відчути себе тут і зараз, наповнитися чимось хорошим. І жодного сорому відчувати не треба.
– Чому деякі люди чують “хибні” сирени?
– “Хибні” сирени – це ситуація, коли люди справді мають таку ілюзію, чують звук, схожий на сирену. І це стосується не тільки сирен. Це може бути будь-який звук, який нагадує вам про щось. Можливо, ви пам’ятаєте, що з 2016 року в багатьох містах були заборонені феєрверки. Через те, що люди, які переїжджали з міст, де тривали бойові дії, просто падали на підлогу від цього звуку. Це захисна реакція, і треба розуміти, що вона не завжди доречна. Раджу усвідомлювати це і трохи іронічно до себе ставитися. Не боятися, що відразу щось має відбутися.
– Ви консультуєте і військових. Що такі люди переживають зараз? Чому навіть попри поранення вони хочуть повертатися на війну?
– Цих людей розуміти дуже просто. Той, хто потрапив на поле бою, навіть якщо раніше такого досвіду не мав, повинен пристосуватися до цих умов. Військові вчаться виживати у складних ситуаціях. Після цього легше й простіше воювати. Тому часто військові після війни потребують психологічної підтримки, допомоги.
– Як полегшити біль втрати й пережити смерть близької людини?
– Це важко – втрачати близьких. Що можемо зробити всі ми – це підтримувати близьких емоційно, психологічно у цей час. Ще одне, що відразу може важко сприйматися, але це потрібно усвідомити. Початок війни саме такого масштабу вимагає від кожного з нас ще 24 лютого прийняти, що ти потенційно втратив усе: будинок, своїх рідних. Саме з цього кроку треба починати. Якщо ти сьогодні зустрів новий день – це радість.
Це стосується і рідних. Треба тішитися, якщо ти маєш можливість побачити їх сьогодні. У нас же вибір який залишається – або перемогти, або бути переможеними…. Для того, щоб не впадати у депресію щодо втрат, розумійте: якщо ми щось збережемо, а ми за це боремося, то ми молодці. Хтось із нас точно доживе до перемоги.
” ”
–>
