Як змінився хід війни протягом останніх днів та чого очікувати нам в політичному та переговорному аспектах?
Про це кореспондентка ” ” запитала в доктора політичних наук, професора Анатолія Круглашова, пише molbuk.ua
“Росіяни пройдуться Хрещатиком хіба як полонені німці колись Красною площею”
“Ми остаточно збагнули, що путінський план пройтися парадом по Хрещатику не вдався і, певний, ніколи не буде втілений. Хіба що таким самим парадом, як пройшлися колись полонені німці Красною площею у Москві. Тобто бліцкриг провалений, і тепер війна набуває зовсім іншого характеру та масштабу.
На жаль, це тягне за собою величезні жертви, в тому числі й серед мирного населення. Очевидно також, що ми повинні зараз перелаштувати все наше життя не лише у військово-політичному, але й економічно-соціально-інформаційному аспектах на рейки повномасштабної війни.
Так, наразі ми продемонстрували спроможність достатньо ефективно оборонятися, але поки що не перейшли до більш-менш активних навіть локальних контрнаступів, які конче потрібні для того, щоби перехопити тактичну, а потім і стратегічну ініціативу в наші руки. Тобто наразі хід війни змінився лише в тій складовій, що бліцкриг, тобто план миттєвого захоплення України і її стратегічних міст, як-от, Харків, Маріуполь, Київ, – провалений. Але водночас ми зазнаємо великих втрат, а противник продовжує просуватися територією нашої держави.
Зараз величезне поле відповідальності за нашими військовими, за Генштабом ЗСУ тощо. Я не можу знати, наскільки ефективно у нас працює мобілізація. Ми чули останні дані про те, що комплектація сил тероборони досягла ста тисяч бійців. Тероборона, хоч і виконує величезні й життєво важливі функції, але насамперед щодо захисту військових та цивільних об’єктів на території України. А на хід бойових дій насамперед мають впливати саме регулярні частини ЗСУ та Нацгвардії. І наскільки успішно відбувається це поповнення ресурсів – як людських, так і військово-технічних, – не думаю, що хтось може це прокоментувати, крім самих військових. Тут діє логіка військової таємниці.
Той самий Пентагон нещодавно заявив, що Росія ввела на територію України раніше сконцентровані навколо нас сили практично в повному обсязі. Республіка Білорусь, на жаль, є суб’єктом цих подій, але до фази інтенсивної наземної операції Лукашенко так і не наважується перейти. І було б добре, щоби за жодних обставин він і не наважився. Інші союзники з ОДКБ Путіну відмовили в тому, щоби брати безпосередню участь у повномасштабній війні проти України. До нас дедалі активніше йде військово-технічна допомога від країн НАТО та ЄС і не тільки. Тож оцінювати й прогнозувати у цій ситуації можна тільки одне: російська навала не досягла стратегічного успіху і, сподіваюся, не досягне. А подальший розвиток подій залежатиме від рівня нашої згуртованості, опірності, витривалості й, звичайно, злагодженості дій як військових сил, так і в цілому всіх в нашій країні, допомоги союзників і партнерів. Свою важливу роль відіграють і міжнародні санкції.
“Чого вартують заяви Кремля…?”
Чого очікувати від переговорів? Гадаю, нині план Путіна щодо України поступово зазнає змін. І, як ви чуєте, риторика Кремля уже дещо змінюється. Наприклад, та ж сама речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що вони й не планували змінювати владу в Києві. Несподіванка… Рідше вже чуються тези про “денацифікацію”. Залишається актуальною для кремлівської риторики ще теза про демілітаризацію країни… Утім, до 24 лютого ми чули про неможливість війни з боку Росії проти України. Чого вартують ці заяви?
Словом, нам треба триматися і давати відсіч окупантам. Чим рішучіше ми дамо відсіч, тим менше шансів на те, що Путін і Росія досягнуть мети щодо України.
Перемовини, звичайно, необхідні. Але, по-перше, як бачите, поки що Росія не сходила з мови ультиматумів, які ми насправді не можемо і не повинні прийняти. По-друге, ми чули заяви Лаврова, Путіна. Це або люди, які давно втратили зв’язок із реальністю, або які хочуть подати своїм громадянам і світу надзвичайно викривлену картину подій.
А основне, скажіть, які свої попередні домовленості й міжнародні угоди РФ виконувала? Ми ведемо перемовини зі стороною, яка не заслуговує на довіру. І це найбільш трагічний момент у цьому процесі. Тому що можна говорити там про що завгодно, але чи спроможна Росія взагалі виконувати взяті на себе зобов’язання? Ми це бачимо по гуманітарних коридорах та інших аспектах. Тому, з одного боку, переговорний процес потрібен хоча б для з’ясування позицій сторін і відвернення гуманітарної катастрофи в Україні, спричиненої бойовими діями й наступом російських військ. Але, знову ж таки, ми маємо справу з надзвичайно підступним противником, якому довіряти не можна. І в цьому особливий трагізм перемовної ситуації”.
” ”
–>
