Ім’я Юрія Козаковського добре відоме старшому поколінню шанувальників театру в Чернівцях. Народжений на Харківщині 120 років тому, 60 років свого життя він віддав чернівецькій сцені.
Про це йдеться у публікації “Молодого буковинця” від 17 лютого, пише molbuk.ua
Навчався майбутній корифей у Харківському музично-драматичному інституті (1923-1926).
Мав неординарну зовнішність
Високий, стрункий, довгоногий, він мав чудові хореографічні дані й намагався знайти їм застосування. Наступних 10 років життя цієї невгамовної натури були насичені творчими пошуками.
Де тільки не працював Юрій Козаковський! Ще студентом розпочав свою сценічну діяльність як актор Харківського, а згодом і Київського театру імені Івана Франка. Був режисером-постановником у цирку та на естраді. Ставив хореографічні номери в Київському театрі російської драми та робітничому; Сталінському (Донецькому) українському державному театрі, а також в Молдавському українському.
У вересні 1931-го повернувся до Харкова і став одним із фундаторів Театру революції. Працював актором, завідувачем хореографічної частини та режисером-асистентом народного артиста СРСР Гната Юри.
У 1940 році разом із творчим колективом Юрія Козаковського перевели на Буковину, де він активно долучився до створення нового театру. Через неординарну зовнішність і бурхливий темперамент йому діставалися ролі характерного плану, здебільшого негативні.
Від його персонажів з потужною негативною енергетикою аж мороз пробирав до кісток: Анджело (“Анджело – тиран Падуанський” Віктора Гюго), Яго (“Отелло” Вільяма Шекспіра), Вурм (“Підступність і кохання” Фрідріха Шиллера, Хома (“Маруся Чурай” Михайла Старицького), фон Штубе (“Розлом” Бориса Лавреньова).
Маючи такого надзвичайно талановитого актора, театр міг собі дозволити брати до репертуару як відомі п’єси світової класики, так і сучасні. У кожній із них Юрію Козаковському діставалася характерна роль: Михайла Гурмана в “Украденому щасті” Івана Франка, Микити у драмі Марка Кропивницького “Дай серцю волю, заведе в неволю”, комісара у п’єсі Олександра Корнійчука “Загибель ескадри”, Атілли у “Чому не гаснуть зорі” Олександра Копиленка, Петра Могили у п’єсі “Тарас Бульба” за Миколою Гоголем, Андронаті у “У неділю рано зілля копала… ” Ольги Кобилянської, Ілларіона у романі Нодара Думбадзе “Я, моя бабуся, Іліко та Ілларіон”.
Загалом Юрій Козаковський зіграв понад 200 ролей у театрі й кіно.
Артист знімався у таких фільмах: “Сумка дипкур’єра” (1927), “Звенигора” (1928), “Богдан Хмельницький” (1941), “Овід” (1955), “Народжені бурею” (1957), “Далеко від Батьківщини” (1960), “Мріяти й жити” (1974) та інших.
Вигадував історії, в які сам вірив
У чернівецькому театрі, як режисер, здійснив постановку 14 вистав: “Катерина” Миколи Аркаса, “Чорноморці” за оперетою Якова Кухаренка, “Звичайна людина” Леоніда Леонова, “Господиня заїзду” (“Мірандоліна”) Карла Гольдоні, “Вій” Марка Кропивницького за Миколою Гоголем, “Назар Стодоля” Тараса Шевченка, “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського, “Голос Америки” Бориса Лавреньова, “Розкинулось море широко” Всеволода Вишневського тощо.
Відповідальний, активний, він вимагав того ж і від підлеглих, коли шість років очолював театр (1959-1965). Цей період в історії театру відзначений суворою дисципліною. Сучасники згадують, що Юрій Козаковський був дуже авторитетною і шанованою людиною у місті. Його слово завжди було найвагомішим. Маючи гарні ораторські здібності, він любив виступати на зборах, бути в центрі уваги.
Театр для нього існував не лише на сцені, а й у житті. Часом Юрій Козаковський любив вигадувати героїчні історії про себе і сам у них вірив. Він ображався, якщо хтось висловлював сумніви щодо правдивості його оповідей. Був пишномовним навіть поза сценою. А коли проходив повз театр або помічав невеличку групу людей, завжди виструнчувався і випрямляв спину.
Дружиною Юрія Станіславовича була актриса Лідія Луганська, яка приїхала разом із ним із Харкова й була вірною супутницею до останніх днів. Дітей вони не мали. Свій творчий досвід митець передавав учасникам народної оперної студії Чернівецького палацу працівників легкої промисловості, де впродовж багатьох років був консультантом.
Артист помер 3 вересня 1980 року. Похований у некрополі на вулиці Зеленій.
Фото надала Світлана Новицька
” ”
