Фото з фб-сторінки Миколи Дички
Зоозахисник із Чернівців Микола Дичка протягом 3 тижнів лікував у себе вдома хворого лебедя. Коли птах оклигав, чоловік випустив його у дику природу – на озеро в Чорториї.
Про це йдеться у публікації від 13 січня, пише molbuk.ua
Чоловік доглядав хворого птаха – годував зі шприца кашами впереміш із ліками і навіть набирав йому повну ванну води, щоби лебідь міг бодай трохи поплавати.
“Спитали: візьмеш птаха? І я взяв”
Чоловік здавна опікується тваринами, він є співзасновником притулку для тварин “Кінний двір”. Пан Микола ніколи не може пройти повз хвору тварину. Також не в силах відмовити у прихистку, коли йому приносять таких підопічних волонтери. Чоловік врятував уже чимало тварин. “Щастить” йому на птахів. До прикладу, торік він разом із іншими зоозахисниками доглядав за пораненим лебедем. Коли птах одужав, його випустили у дику природу, до “своїх”.
І таких врятованих птахів у пана Миколи чимало. Зараз він також опікується двома воронами. В одного з них ампутоване крило. А кілька тижнів тому йому зателефонували з ветеринарної клініки “Пан Коцький” і повідомили, що їм люди принесли лебедя, якого підібрали десь у районі дріжджзаводу в Чернівцях.
Тварина була ослаблена. А після рентгену з’ясувалося, що у неї запалення легенів.
“Орнітологи сказали, що лебедя треба лікувати щонайменше 20 днів – годувати зі шприца кашками, овочами, давати антибіотики. З ветклініки мені зателефонували, бо ми давно товаришуємо, і сказали: є лебідь, але ми не можемо його залишити в себе. Візьмете? І я взяв”, – розповідає зоозахисник.
Зізнається, що відтоді звик до Мартіна – саме так назвав птаха, за аналогією до книги “Подорож Нільса з дикими гусьми”, де одним із героїв був гусак на прізвисько Мартін. Власне, попереднього врятованого лебедя теж звали Мартіном. Але цей має ще й додаткове імення – Мартін-Джуніор.
“Не проходьте повз”
“Мартін їсть зерно, моркву. Я його двічі у ванну пускав поплавати, бо лебеді у воді краще почуваються. Він там трохи бовтався, а потім вимивався, жиром обтирався, у них там своя процедура. Птах постійно нагадував про свою присутність у мене вдома: курличе, клекче. Вранці мене будив замість будильника. Приходжу додому, відчиняю двері, а там – “кири-кири”.Тепер якось не по собі без цього звичного його курликання. Звик, що гляну в той бік, а там витягнута довга шия. Що й казати, Мартін – доволі помітний товариш…”
Але прийшов час таки відпускати лебедя у його звичне середовище. Адже йому вже значно краще. А жити у неволі він не зможе. Микола Дичка випустив його на славнозвісних озерах у Чорториї. Гадає, там він знайшов собі компанію. Бо на Пруті, каже, цьогоріч лебедів немає, та й браконьєрів багато.
Чоловік закликає усіх людей бути небайдужими і не проходити повз поранених, хворих тварин.
“Знаєте, ця історія не так навіть про лебедя, як про небайдужість, – зауважує пан Микола. – Важливо, щоби люди розуміли, що не треба проходити мимо, а спробувати врятувати тваринку. Зрозуміло, що більшість із нас не фахівці-ветеринари. Але ж можна повезти до ветклініки чи, зрештою, в інтернеті почитати, як доглядати, і спробувати самотужки виходжувати. От я йшов на ринок і підібрав ворону з прогризеним крилом. Зоозахисниця Анна Климчук привезла мені ще одну ворону, їй довелося ампутувати крило. І от, здавалося би, навіщо мені це потрібно – щодня цих птахів годувати, возити до ветклініки, лікувати…? Та, з іншого боку, що, залишити їх гинути…?”
