48-річний молодший сержант Василь Найда, позивний Бумер, помер у лікарні 28 листопада 2023 року. Чоловік до війни працював та довгий час жив в Італії. Його історію розповідає Чернівецька обласна військова адміністрація.
15 серпня під час евакуації поранених побратимів поблизу села Роботине Запорізької області був важко поранений внаслідок артилерійського обстрілу. З черепно-мозковою травмою та чисельними осколковими пораненнями перебував у комі. Його переводили в різні лікарні, стан то погіршувався, то покращувався. Лікарі боролися за життя воїна до останнього.
Василь Дмитрович був родом з міста Глибока Чернівецької області. Закінчив там гімназію №1. Потім навчався в Чернівецькому будівельному технікумі. Пройшов строкову службу в десантно-штурмових військах. У мирному житті працював будівельником, мав свою бригаду. Дуже любив футбол, в молоді роки грав за Глибоцьку команду. 2008 року з сім’єю поїхав до Італії, де жив і працював до повномасштабного вторгнення.
В перші дні великої війни, 26 лютого 2022 року, чоловік повернувся на Батьківщину для її оборони. На вмовляння і сльози дружини відповів, що не може залишатись там, знаючи, що рідна Україна в біді, тому якщо не піде він, підуть молоді хлопці, як їхній син.
2 березня 2022 року Василь добровольцем поповнив лави Збройних Сил України. Спочатку був у 22-му стрілецькому батальйоні (в/ч А 7106). Воював на Сумщині та Харківщині, обіймав посаду командира відділення. На Харківщині в селі Прудянка 8 травня 2022 року отримав перше поранення. Трохи підлікувавшись, ще кульгаючи, повернувся на фронт. На вмовляння долікуватись, відповів: “Я не можу, там мої хлопці”. Згодом пройшов навчання в Польщі. Після повернення був переведений до 116-ї окремої механізованої бригади. Там обійняв посаду командира мінометного розрахунку та вирушив боронити Запорізький напрямок.
За час служби Василь отримав відзнаку “Учасник бойових дій” та грамоту “За сумлінне виконання службових обов’язків, відданість військовій присязі, зразкову військову дисципліну та високі показники в бойовій підготовці”.
“Біль втрати, ніколи не згасне… для мене він ще досі на війні… Живий, такий же веселий, життєрадісний, чуйний, справедливий і чесний, за що його поважали – його побратими, друзі. Він – наш Герой! Кращий з кращих, сміливий та відважний, який не зупинявся, не опускав рук перед жодним випробуванням долі, вірний син України, який без роздумів проміняв мирне, спокійне життя за кордоном на сирі окопи заради того, щоб обороняти нашу рідну Україну. Світла пам’ять про нього завжди житиме в наших серцях…” – поділилася дружина захисника Оксана.
Поховали Героя в рідному місті.
У Василя залишилися дружина та син. На його честь у Глибоці відкрили меморіальну дошку.
” ”
–>
