Фото з фб-сторінки Тетяни Таран
“Планую евакуацію двох мамок із малими. У відповідальні люблячі руки. Всі ці коти – породи “посадкові безсмертні”, із запорізьких полів, спадкові артилеристи”, – такий допис розмістила на своїй фб-сторінці бойова медикиня із Чернівців підрозділу артилерії 128 окремої гірсько-штурмової бригади Тетяна Таран.
Про це йдеться у публікації ” ” від 6 червня, пише molbuk.ua
“Ділимося всім, що маємо”
Таня і в мирному житті постійно опікувалася тваринками. То навіть на гарячому Запорізькому напрямку вона залишається “котячою мамою”. Годує песиків-котиків, лікує, рятує. От і зараз їй дісталися дві мами-кішки. У кожної – по четверо кошенят.
“Одна прибилася до бійців на позиції, іншу хлопці підібрали й взяли із собою у бліндаж. Потім їм треба було дуже швидко тікати звідти. Кицьку довелося залишити на останніх днях вагітності. Сорок днів вона там провела сама з новонародженими кошенятами. Що їла, ніхто не знає. Потім хлопці повернулися за нею і привезли все сімейство мені. Перед цим я прийняла ще одну кицьку з малятами. Сезон видався пекельним: по селу прилітало щодня, тваринами ніколи було займатися. Тож я хутко віддала їх волонтерам на Запоріжжя”, – розповіла Тетяна кореспондентці ” “.
Історії про те, як військові піклуються про тваринок, часті на фронті. Тут їх нагодують й зігріють.
“У військових песики й котики завжди мають що їсти, – запевняє Тетяна. – Пригощаємо їх тушкованкою, всім, що маємо. У цьому селі, де зараз перебуваємо, до нас навідуються місцеві собаки й коти. Більшість мешканців звідси виїхала, покидала домашніх улюбленців. Он, шарпей по селу бігає. Торік хаскі була”.
“Ми перебуваємо в такій небезпечній зоні, куди навіть гуманітарна допомога рідко доїжджає. Тут і хат практично не залишилося, все розбите. Тож місцеві самі не мають що їсти. Ми ділимося з ними хлібом, консервами, і тваринок підгодовуємо”, – каже Таня.
Буває, що й худоба приходить до військових.
“Якось дві кізки із цапками навідалися до нас у двір. Пропонувала їм яблуко, та вони бояться, утікають, хоч і видно, що домашні. Сусіднє село вже зовсім спорожніло, то вони шукають у нас прихистку і бодай чогось поїсти. А якось ми навіть хотіли покинутого бичка евакуювати. Здорового такого, гарного. Витягували його на причіп кілька разів, та він усе втікав. Врешті плюнули: ну йди, розміновуй поля, раз ти такий упертий”, – зітхає медикиня.
Кіт Патрон прибився до бійців ще малям.
“Зараз поважний лінтюх. Це мій хвостик. Бігає скрізь за мною, як песик. Я про нього дбаю: днями вкотре обробила від паразитів, восени вакцинувала. Патронові байдуже до звуків війни. Був обстріл, поруч падає снаряд, а він у дворі собі лежить. Патрон створює відчуття затишку, спокою”, – усміхається оповідачка.
Та загалом тваринам небезпечно й важко перебувати на фронті. Через це Таня була змушена віддати на перетримку Бію – свого улюбленого собаку породи кане корсо.
“Мені в підрозділ дозволили купити пса. Ми всюди були разом. Бія зі мною пройшла Херсон. Відчувала, коли має прилетіти, і якось врятувала мені цим життя. Ми щоранку виходили гуляти, вона вискакувала з бункера першою. Та якось гукаю: “Біє, гуляти!”, а вона не рухається. Дивуюся: що трапилося? Через кілька секунд саме там, де ми зазвичай буваємо, прилетіло”, – згадує медикиня.
Зараз собака тимчасово в добрих людей. Таня часто навідується до своєї улюблениці.
“У нас справжня любов, але Бії тут не треба. Нею слід займатися, гуляти, а над нами постійно літають москальські БПЛА. У ці моменти пересуваєшся, наче ящірка: надвір до вбиральні, і назад”, – зітхає Таня.
“Тут більше цінується життя…”
Торік медикиня передала волонтерам “Київські хвостики” руде кошеня, яке постраждало від пожежі, спричиненої обстрілами “Градів”. Котика полікували та прилаштували в добрі руки. Хоча він і досі не бачить не одне очко, вушка обпалені.
“Мені їх усіх так шкода. Тут людям складно, а тваринам – ще більше. Тому, якщо є змога допомогти, намагаюся. На жаль, усіх не вдається врятувати”, – сумує чернівчанка.
Коти віддячують військовим тим, що ловлять мишей, яких на фронті цілі полчища.
“Торік була справжня навала. Поля не оброблені, у хатах зерно, провізія, от миші й розплодилися. Кішки нас дуже виручали, ловили гризунів”, – розповідає.
А комбат їхній – то справжній котячий тато, сміється Тетяна:
“Минулого року він прихистив вагітну кішку, вона з ним народжувала, потім десь на добу звіялася. Вранці прокидаюся від того, що комбат запитує: “Таню, у нас пипка є?” Я: “П’ята ранку, яка пипка?” Виявляється, комбат шукав піпетку, щоби годувати кошенят”.
На війні більше цінується будь-чиє життя, навіть найдрібнішої істоти.
“Буває, що сильно сваримося ввечері, а через кілька хвилин “гради” прилітають. Усе як рукою зняло – всі одне за одного переживають, перевіряють, чи всі на місці. Вболіваємо за кожного, зокрема й за котика, собачку, їжачка…”
” ”
–>
