Важкі чергування, смерті людей і порятунок життя. З цим щодня стикаються лікарі та фельдшери “швидкої”.
Кореспондентка ” ” чергувала з бригадою швидкої медичної допомоги.
З лікарем медицини невідкладних станів Назарієм КАРНАСЕМ їдемо на виклики в складі 8 бригади інтенсивної терапії.
Дорогою він розповідає про робочий графік та як відбуваються виїзди.
– У лікаря бригади “швидкої” є телефон зі спеціальною програмою. Сюди надходить виклик. Отримуємо дані про стан людини, її вік, прізвище та ім’я, номер телефону того, хто викликав “швидку”. Також тут фіксують час: коли виклик надійшов, за скільки доїхали, скільки перебували там, коли й до якої лікарню госпіталізували, – пояснює лікар.
– Найбільше поспіль я мав дев’ять викликів. Ми навіть на станцію не заїжджали. Найбільше за добу – 21 виклик. Це було на день міста. Виклики надходять абсолютно різні. Починаючи від травм, постраждалих у ДТП чи пожежах, закінчуючи судомами, тисками, інсультами й інфарктами. Інфаркти зараз дуже “помолодшали”. На моєму досвіді – людина, у якої стався інфаркт у 31 рік. А “наймолодший” інсульт – у 27 років, – каже Назарій Карнась.
“Викликають “швидку”, коли болить голова”
Поки немає виклику на нашу 8 бригаду, лікар проводить невеличку екскурсію станцією. Заходимо в простору кімнату з багатьма ліжками. Тут працівники можуть відпочивати, коли немає викликів. Далі – роздягальня з шафками. У кінці коридору – кімната для тренінгів. Крізь відчинені двері бачу манекен, на якому лікар щось пояснює. Молодь уважно слухає.
Після заняття Володимир МАЦЬО, завідувач навчально-тренувального відділу центру екстреної медичної допомоги, підходить до нас. Розповідає, що такі навчання для працівників відбуваються постійно. У відділі є сучасні симулятори, на яких можна відпрацьовувати навички з критичними станами.
Володимир Мацьо зауважує, що є багато непрофільних викликів.
– Люди викликають “швидку”, коли болить голова, є незначне підвищення тиску чи температура. Через це можемо втратити час на дорогу до критичного пацієнта. Важливо, щоб люди це розуміли й не викликали “швидку”, якщо у цьому немає потреби, –каже Володимир Мацьо.
Додає, що останнім часом побільшало викликів через інсульти й інфаркти.
– Вони трапляються з різних причин: емоційно-моральний стан, перенесені інфекційні захворювання, такі як ковід. Виклики ці не легкі. Є люди, яких ми можемо у свідомості й стабільними завезти у лікарню. А інші можуть бути важкими, з кардіогенними шоками, де кожну хвилину дороги до лікарні борешся за життя пацієнта. Можуть бути й раптові зупинки кровообігу, які виникають дуже часто під час цих станів. Ми, до речі, в Україні посідаємо перше місце за успішними серцево-легеневими реанімаціями, – каже Володимир Мацьо.
“Маємо підозру на інсульт”
Надходить виклик для 8 бригади. Жінка 63 років, порушення стану свідомості на одному із підприємств міста. Менш ніж за хвилину ми виїжджаємо.
Лікарі розпитують жінку, що сталося, міряють тиск. Він у жінки 110 на 70. За її словами, для неї це вже перевищення, адже тиск має понижений. Під час роботи їй раптом стало зле, запаморочилося у голові.
– Пульс – 68, норма, – каже лікар.
Фельдшерка робить кардіограму. Вона спокійна.
Лікар починає перевіряти рефлекси. Тут гірше. Пацієнтці піднімають і простягають вперед дві руки. Праву жінці важче тримати, вона поступово опускається. Така ж ситуація із правою ногою. Лікар перевіряє язик. Він зсувається вбік.
– Маємо підозру на інсульт. Ми вас госпіталізовуємо в інсультний центр, – каже Назарій Карнась.
Поки жінку везуть до авто швидкої, лікар розповідає про стан пацієнтки.
– Від моменту діагностики інсульту до моменту виїзду “швидкої” має минути не біль яке 12-15 хвилин. В ідеалі – 10. Ми вкладаємося в час. У жінки інсульт лише починає розвиватися. Ми бачимо перші симптоми. Девіація язика, тобто він йде в бік. Слабкість правої верхньої та нижньої кінцівки, запаморочення. Пацієнтка зараз стабільна, – каже лікар.
Виїжджаємо з підприємства. А от дістатися швидше виходить не дуже, адже водій раз у раз гальмує через авто, які не хочуть пропускати швидку.
– Це постійна проблема. Є водії, які не розуміють, що наразі ми рятуємо чиєсь життя, тож важлива кожна хвилина, – каже водій швидкої.
Приїжджаємо у міський інсультний центр та передаємо пацієнтку лікарям. Їй знову міряють тиск. Він вже 120. Перевіряють патологічні рефлекси, вони стали більш помітними. Пацієнтку відправляють на комп’ютерну томографію.
Лікар Назарій Карнась заповнює документацію про пацієнтку.
“Боремося за людину до останнього”
Через деякий час на лінію “швидкої” надходить другий виклик. Чоловік, порушення дихання, Калинівський ринок.
Чоловік лежить під магазином. Лікарі його оглядають. Пацієнт в стані алкогольного сп’яніння. Уже в кареті швидкої розповідає, що випив два літри горілки. Лікарі знаходять біля нього ще й віагру (лікарський засіб, який використовується для корекції порушень ерекції в чоловіків – авт.), випив аж чотири таблетки.
Госпіталізовуємо його в обласний наркодиспансер.
Поки очікуємо на наступний виклик, Назарій Карнась розповідає, що бригади “швидкої” навіть мають “постійних клієнтів”.
– У нас є пацієнти, які звертаються щодня, або щонайменше кілька разів на тиждень. Приїжджаємо на виклик: у бабусі немає проблем. Але вона каже: “Поміряйте мені тиск, бо в мене апарат зламався”. У нас є ще така цікава пацієнтка, їй понад 90 років, у неї деменція. Історію її життя знає вже вся станція. Вона телефонує нам і каже, що їй дуже погано. Ми приїжджаємо, а вона запитує, чому ми приїхали. Поки їй робимо кардіограму, разів три слухаємо ту саму історію, що вона дружина прикордонника і як колись було добре жити, – розповідає лікар.
Лікар наголошує на тому, настільки важливо, щоб люди не викликали “швидку” по не профільних випадках, коли в цьому немає потреби.
– У нас є так звані хвилі найбільшої кількості викликів. Це з 9 ранку до 13:00, з 18 до 20, та 22 до 00. В ці періоди на станції може не бути навіть машин, бо всі на викликах. Тому важливо, щоб люди не викликали “швидку”, коли в цьому немає потреби. Бо в той самий момент, коли ми їдемо на не профільний виклик, хтось може потребувати термінової допомоги. В нас нещодавно був виклик. Дівчина, 17 років, живе з хлопцем. Викликала швидку, бо мала болі під час критичних днів. Ми завершили виклик. Мені одразу приходить наступний – проблеми із серцем.
Приїжджаємо, а там інфаркт у жінки розвивається не погодинно, а похвилинно. Сатурація падає. Жінка чекала “швидку” 20 хвилин, але всі бригади були на викликах, – каже лікар.
До розмови приєднується Уляна ВОНСУЛЬ, лікарка медицини невідкладних станів, лікарка медицини катастроф. Вона працює у бригаді швидкої вже 19 років. Розповідає, робота не складна, якщо її дійсно любити.
– Колись, коли я закінчувала медичний, думала яку ж інтернату обрати. Хотіла анестезіологію. Я така людина, що чим складніше – тим цікавіше. Моя мама покійна все життя працювала фельдшером і вона мені сказала: “Ті, хто працюють на “швидкій” – дуже розумні люди. Їх завжди недооцінюють. Адже вони залишаються збоку. Але це люди, які приходять першими на допомогу, рятують життя”. І вона порадила йти на інтернатуру у “швидку”. Так я тут і залишилася, мені дуже сподобалася ця робота. Тому для мене це не складно. Звісно, були і важкі моменти. Лікарям завжди запам’ятовуються перші смерті. Зараз я працюю в реанімаційній бригаді, вона спеціалізується на складних пацієнтах. І звичайно, в нас часто бувають летальні випадки. Зараз смерті вже менше запам’ятовуються. Залишаються в пам’яті випадки, коли помирають діти чи молодь, – каже Уляна Вонсуль.
Фельдшер бригади “швидкої” Микола НАЗАРІЙ працює тут вже понад 20 років.
– Я працюю в 2 бригаді, це реанімаційна. Бригада підвищеної складності. В нас зазвичай найскладніші пацієнти, виїжджаємо на аварії, пожежі, інші надзвичайні ситуації. Практично кожному другому пацієнту доводиться робити серцево-легеневу реанімацію. Робота складна і виснажлива, але я її люблю, – каже Микола Назарій.
Тим часом надходить третій виклик із зупинки громадського транспорту. Перехожі викликали “швидку”, бо чоловікові стало зле: у нього почалися судоми.
За кілька хвилин прибуваємо на місце. На землі лежить чоловік у військовій формі. На голові величезна гематома. Її отримав, коли впав на землю.
Лікарі одразу впізнають пацієнта, адже зранку вже виїжджали до нього на виклик. Причина та сама – напад епілепсії.
У катері “швидкої” йому перевіряють життєво важливі показники. Міряють тиск, сатурацію, роблять кардіограму та ставлять катетер.
Дорогою до лікарні Назарій Карнась розповідає, що вранці в чоловіка вже були судоми, але він відмовився залишатися в лікарні.
– Зранку нам дали виклик – невідомий стан, невідома причина, впав і лежить без свідомості на зупинці. Ми приїхали, він трохи загальмований. Під час огляду виявили прикушений язик, що свідчить про те, що в нього були епілептичні напади. Вкололи магнезію, щоб запобігти повторним судомам найближчим часом. Госпіталізували в обласну лікарню. Там зробили комп’ютерну томографію. Опісля, як він нам розповів, чоловік написав відмову від госпіталізації та пішов із лікарні. А зараз сталися повторні судоми. Ми його веземо в обласну лікарню швидкої медичної допомоги, адже в нього ще є ознаки черепно-мозкової травми й підозра на струс головного мозку, – каже лікар.
Поки їдемо, розпитую про складність роботи у “швидкій” фельдшерку Кристину ОЛАРУ. Вона працює тут 22 роки.
– Робота складна, але й цікава. Приємно бачити її результат. Коли врятували чиєсь життя, коли нам дякують. Звісно, не обходиться і без трагічних випадків. І на жаль, є такі, які складно забути. Коли помирають молоді люди чи діти, це все залишається у пам’яті назавжди. Ми робимо все, що в наших силах, боремося за людину до останнього. Але інколи стається незворотне, – каже фельдшерка.
Водій “швидкої” Микола Дєєв пропрацював вже також понад 20 років. Розповідає, що професія доволі складна, особливо не прссто їздити в нічні зміни.
– Одна з проблем на дорозі – водії, що не пропускають швидку. Звісно, є й розуміючі водії, які одразу стають у сторону. Мабуть це ті, до кого раніше приїжджали медики і вони усвідомлюють настільки важливо нам приїхати вчасно. Доїхати до пацієнта по місту ми маємо за 10-15 хвилин, якщо це за містом 20-25. Все залежить від ситуації на дорозі, заторів. Намагаємося їхати настільки швидко, на скільки це можливо, бо кожна хвилина важлива. Звісно не забуваючи і про безпеку екіпажу, щоб не потрапити в аварію. За такий довгий час роботи були абсолютно різні виклики, страшні аварії, пожежі, стрілянини, смерті у кареті швидкої, – розповідає Микола Володимирович.
” ”
–>
