Коли шість років тому Наталія Катрюк очолила Мамаївську громаду на Буковині, то розробила з командою список з тридцяти пунктів, які мають втілити в життя для розвитку громади. Вже зараз тут створили соціальне таксі для дітей з інвалідністю, кнопки виклику на вулицях, підйомні крани для крісел колісних та комфортний шелтер для переселенців.
“Я живу розвитком своєї громади й дуже хочу, аби вона ставала кращою. А всі люди відчували, що у Мамаївській громаді піклуються про кожного мешканця”, — каже Наталія Катрюк.
Як лідерка громади завдяки підтримці благодійників робить життя людей комфортнішим, читайте у ШоТам.
Соціальне таксі та мініфільм про дітей з інвалідністю
Наталія Катрюк очолює Мамаївську громаду Чернівецької області з 2018 року. “Пишаюся, що ми долаємо всі виклики, розвиваємо безбар’єрність та допомагаємо новим мешканцям громади повертатися до життя”, — каже очільниця громади.
Наталія розповідає, що важливим напрямом роботи в громаді є проєкти для дітей та молоді з інвалідністю. Наприкінці 2022 року для них створили центр реабілітації в співпраці з організацією “Мрії особливих дітей” та німецьких донорів. Тут допомагають не лише місцевим, але й переселенцям.
У закладі діти можуть займатися на тренажерах для реабілітації, відвідати безкоштовний масаж чи консультацію психолога. Для дітей центру організували створили соціальне таксі — мікроавтобус, який щодня їздить селами громади та возить дітей у центр, а потім назад додому. Діти в закладі займаються рукоділлям — шиють фартухи, брошки, шопери та подушки.
Найцікавішим досвідом для дітей була участь в зйомках мініфільму про вплив громади на життя людей з інвалідністю. Для мешканців облаштували пандуси та підйомники для людей на кріслі колісному біля комунальних установ чи будівель, які вони часто відвідують. А ще відновили пішохідні доріжки, встановили термінали та кнопки виклику.
Шукали гранти, аби допомогти переселенцям в громаді
Повномасштабна війна значно змінила громаду, зараз тут проживає 22 тисячі людей. З них, лише наприкінці 2022 року, переселенців з прифронтових територій тут було майже 4 тисячі.
Спершу людей поселяли в школах, але коли діти вийшли на навчання, то очільниця громади з командою вирішили шукати гранти — спільно з “Елеос-Україна” за підтримки американських донорів вдалося відновити старий триповерховий гуртожиток та перетворити його на “Шелтер Святої Ольги”. Зараз тут проживає 67 людей.
“Ми дали можливість відчути себе людьми, адже створили всі необхідні умови для життя. А ще тут працюють переселенки, які як ніхто розуміють мешканців шелтеру, адже самі колись були на їхньому місці”, — ділиться Наталія Катрюк.
Очільниця каже, що завдяки підтримці обласної влади та місцевих підприємців у громаді вдалося працевлаштувати 37 жінок, які приїхали в громаду. А нещодавно громада виграла грантову підтримку на облаштування швейної майстерні, тому роботу отримають ще 12 жінок. А для дітей в громаді створили центр денного перебування, аби матері, які влаштовуються на роботу, могли залишити їх там на кілька годин, поки ще не влаштували дітей у садок.
А ще Наталія Катрюк говорить, що з Мамаївської громади зараз воюють майже тисяча чоловіків, тому жінки опановують професії, які завжди вважалися “чоловічими” — електрозварювальника, водія трактора, екскаватора чи бульдозера.
Знайшла себе в допомозі іншим
Олена Птухіна — серед переселенок, які приїхали в Мамаївську громаду та знайшли тут роботу і новий дім. У Мамаївську громаду жінка переїхала з Харкова 8 березня 2022 року. Прихистком для неї став старий гуртожиток, який перетворили на сучасний комфортний заклад завдяки очільниці громади та американським благодійникам. При ньому створили дитячу кімнату, а рік тому відкрили вакансію соціального педагога.
“Я все життя працювала з дітками, це моя професія і покликання, адже я вихователька дошкільнят”, — каже Олена. Для дітей вона організовувала спортивні змагання, заняття з йоги та арттерапії. З часом Олена стала ще й соціальною працівницею “Шелтеру Святої Ольги”.
“Ми надаємо людям дах над головою, аби вони мали час зупинитися, оговтатись і подумати, куди рухатись далі. Коли я приїхала в громаду, то була в стресовому стані, тому розумію, наскільки важлива підтримка. Ми не хочемо залишати людей наодинці з їхніми спогадами та страхами”, — каже Олена Птухіна. Перебувати в шелтері можна від трьох місяців до пів року.
Аби познайомити літніх переселенок та місцевих жінок Олена запропонувала організувати українські вечорниці. “Це був дуже затишний захід, де ми при свічках ділилися традиціями своїх регіонів. Завдяки вечорницям люди пізнали одне одного, тому тепер часто гуляють в парку та проводять разом час”, — пригадує Олена. Зараз жінка з колегою-психологинею організовують в шелтері проєкт про батьківство під час війни — проводять тренінги та зустрічі для матерів і дітей, які пережили стрес.
“Коли пройшов шок після переїзду з Харкова під обстрілами, то настала апатія, але я знайшла себе в роботі. Тут почуваюся на своєму місці, адже допомагаю людям вийти з того стану, в якому була сама. Це додає мені енергії. Вдячна громаді, яка нас прихистила та допомагає рухатися далі. Люди тут багато допомагають переселенцям та один одному, зокрема, завдяки активній лідерці”, — каже Олена Птухіна.
Авторка: Марія Лаврів
–>
