Сучасні люди запрограмовані на успіх. Кожен із нас щодня бачить у соцмережах історії інших про те, як вони купили квартиру, запустили бізнес чи здійснили найбільшу свою мрію. Деяких людей це змушує відчувати себе нікчемою, тому вони постійно намагаються досягти нових висот, але разом із цим їхній власний успіх ніколи не видається їм достатнім.
Про те, чим небезпечна постійна гонитва за успіхом, йдеться у публікації психологині Ольги Голентовської в Instagram.
Подвійні стандарти
Це означає, що очікування до себе завжди вищі, ніж до інших. Особи із таким мисленням вважають, що “людині властиво робити помилки, але конкретно вони не мають права схибити”.
Вибіркова увага
Тобто люди помічають тільки негатив і знецінюють позитив. Вони думають:
– все, що ти не зробиш – не має шансу, бо завжди можна краще
– це було не так вже й важко
– будь-хто так може
– це випадковість, просто пощастило
– якщо це мені під силу досягти, значить це не межа – треба складніші цілі
Надмірне узагальнення
Одна помилка чи проблема на шляху досягнення мети і людина себе вважає невдахою в цілому. Самооцінка базується лише на досягненнях – найменший промах і людина сприймає себе як нездару.
Фокус на зобов’язаннях
У людини переконання “треба” чи “я маю це зробити” є проявами системи жорстких правил для себе. В уявленнях таких “досягаторів” – це ключ до успіху.
Така людина вважає, що:
– час треба витрачати лише з користю
– якщо не змушувати себе, то успіху не досягти
– якщо вже щось робити, то зі знаком якості
– завжди вдосконалюйся і прагни до ідеалу
Драматизація
У людини часто виникають думки “а якщо раптом…” і це призводить до прокручування негативних сценаріїв, які викликають тривогу і страх: робити ту саму роботу і знову переживати, як все складеться.
Персоналізація
Така людина завжди переймає на себе повну відповідальність за події та результати. Наприклад, коли шеф до всіх заявив: “можна було б краще спрацювати”, а людина вже думає, що саме її мали на увазі.
Така життєва схема є дуже підступною: з одного боку людина має результат, але ним не вдовольняється, бо стандарти ростуть і змушують знову їх досягати.
” ”
–>
