Боєць ЗСУ стримував ворожий штурм під Бахмутом, відбиваючись гранатами від ворога, який переважав у кількості. Це відео облетіло мережі. Згодом стало відомо, що Герой вижив, але отримав поранення. Ним виявився 24-річний боєць родом з Чернівців, командир відділення 10-ї гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” Тарас Соколик.
Про бої на тій позиції він розповів “Цензор.НЕТ”.
Зараз захисник вже пройшов лікування і реабілітацію, повернувся в бригаду та продовжує захищати країну.
Той день, коли його групу безкінечно штурмували, він пам’ятає дуже чітко. Це було на Бахмутському напрямку.
“Ми мали перехоплення, що противник планує штурмувати наші позиції в напрямку Берестового. Щоб протистояти цьому, ми зібрали два розвідувальні відділення. В першому старшим був я, в другому — “Синдбад”. Мали здійснити штурм, але противник на два дні швидше почав контрнаступ. Поки ми ішли на наші позиції, звідки мали виступати, одну позицію втратили. Ось-ось мала впасти ще одна”, — розповідає Тарас.
За його словами, позиція розташовувалася поблизу залізничних колій — противник був з іншого боку. Українських захисників було шестеро, і вони мали перейти колію, що означало потрапити фактично в оточення.
“Коли ми зайшли на Зозулю-1, побачили поранену піхоту. Надали їм допомогу. Я розумів, що у мене є завдання зайняти Зозулю-2 і по можливості відштурмувати Кума (позиція ЗС РФ — ред.). Три позиції потрібно було захистити. Я вже знав, що в другій групі “Синдбад” був поранений в ногу. І ще один його боєць зазнав поранення. Обидва були небоєздатні – ходити не могли. По факту таких, що могли вести бій, нас залишилося троє. Це була жесть”, — розповів захисник.
Тарас говорить, що на позицію вони зайшли опівдні, а вийти змогли вночі під час танкового та артилерійського обстрілу ворога. БК в них було достатньо, але його вирішили економити.
“Ми дійшли до Зозулі-2, коли в повітрі над нами розірвалася граната противника. Переді мною ішли хлопці – їх не зачепило. Лише поконтузило. Мені уламки пішли по плечу. Але фартануло. Плече колись було зламане, в ньому пластина стоїть. То все пішло по пластині. Вже потім, коли зробили рентген, побачили, що метал зігнувся”, — згадує Тарас Соколик.
Вони залишилися на позиції Зозуля-1 майже в оточенні. Окупанти штурмували, а бої подекуди велися на відстані від 7 до 10 метрів. Було перекидування гранатами.
Бійці були виснажені та час від часу перекрикувалися з окупантами і навіть співали їм “Червону руту”.
“Наш поранений заспівав. Ми його закинули в більш захищене місце. Він запропонував: “Хоча від мене користі мало зараз, давайте буду хоча б заряджати вам патрони”. Хлопці відстрілювалися і кидали йому пусті магазини. І хтось потрапив йому по носі. Він образився: “Ні. Я передумав заряджати. Ви, схоже, хочете мене задвохсотити. Краще поспіваю”. Слідом за ним підхопили всі: “Ти признайся мені”, — розповів військовий.
Він додав, що пораненого побратима вони змогли евакуювати лише вночі, і то його тричі кидали з ношів на землю, через що він змушений був встати і піти власними ногами.
За його словами, вони відступили з позиції в темряві і відійти на другу сторону колії, де вони змогли закріпитися. Позицію вони там тримали пів доби. Фактично це робили троє бійців, а атакували їх близько 60 окупантів в кілька накатів.
“Коли ми туди зайшли і по нас і танчик працював, і міномет, і “Гради”, я вже сам почав сумніватися, чи вдасться нам звіти вийти. Було відчуття, що всі там і залишимося. Гіркі сльози накочувалися. Говорили з хлопцями. Самі себе веселили. Згадували хороше. Я там був старший групи – всі на мене дивилися. Якось я учив одного – ніколи не лови паніку. А як ловиш – дивися на більш досвідчену людину і повторюй за нею те, що вона робить. Я знав: якщо я втрачу бойовий дух, то і хлопці також”, – згадує війсковий.
Тарас розповідає, що під час бою після роботи по них танка він перестав чути на одне вухо. Бійці ховалися в окопах, а після чергового прильоту його просто закидало колодами з окопу.
“Колоди всі розлетілися. Одна зачепили мене за бронік зі спини. Наче під бронік мені зайшла та колода. Я як черепаха борсався, не розумів, що сталося. І вибратися не міг. Побратим відкопав. І тоді зрозумів, що наглухо глухий. Більшість тих, хто був зі мною, дістали контузії. Ближче до вечора ми вже жестами спілкувалися, бо нічого не чули. Але з нами сталося ввечері щастя — в траншеї ми знайшли пачку цигарок. Це була казка. Джекпот, який вказував нам, що ми мусимо перемогти”, — розповів захисник.
Боєць розповідає, що були випадки, що напередодні штурму у нього спрацьовувала інтуїція про щось нехороше, і його замінювали на іншого бійця. Він мріє, щоб війна закінчилася, і він повернувся додому та створив родину.
–>
