Сьогодні, 16 лютого, у Чернівцях попрощалися з колишнім головним архітектором міста В’ячеславом Кишляруком.
Про це повідомляє кореспондентка molbuk.ua
Відспівування та прощання звершили в соборі Преподобної Параскеви Сербської в Чернівцях. Віддати останню шану прийшли родина, друзі, колеги.
В’ячеслав Кишлярук народився 1965 року. Був членом Національної спілки архітекторів України, депутатом міської ради. Останні роки боровся з онкозахворюванням.
Про його смерть стало відомо 8 лютого. В’ячеславові Кишляруку було 58 років.
У В’ячеслава Кишлярука – троє дітей. Один із синів продовжив справу батька і став архітектором, інший – кухарем. А донька Ірина – відомою оперною співачкою. Зараз вона мешкає у Парижі.
Ірина Кишлярук приїхала на похорон батька. Каже, в пам’яті хоче залишити усі ті чудові моменти, проведені разом, а таких було багато.
“На жаль, від хвороби ніхто не застрахований. І це не залежить від усіх тих добрих речей, які робить людина. Батько знав про свою хворобу, але ніколи не опускав рук. Це був для мене неймовірний приклад. Попри все, записався в аспірантуру, продовжував свою професійну та громадську діяльність. Тато нас усіх тримав у гарному настрої, був дуже доброю і позитивною людиною. Шукав будь-який варіант, щоб одужати і продовжувати свою місію батька, чоловіка, архітектора, громадського діяча. Я дуже вражена цим. Він – приклад для всіх”, – каже пані Ірина.
Про страшний діагноз родина дізналася у 2018 році. Усі ці роки В’ячеслав Кишлярук намагався подолати хворобу.
“Він боровся безстрашно, як тигр. У нього була дуже жорстка, агресивна форма. Але батько був за неї сильніший і боровся з нею довше, ніж зазвичай люди можуть витримати.
Останні роки лікувався за кордоном. Зміг отримати належний догляд, лікування, і так само належно піти. Я буду до кінця життя вдячна кожній людині, яка допомогла йому пройти цих 5 років. І так само – усім лікарям Німеччини, які допомогли йому прожити останніх два роки.
За чотири дні до його смерті ми влаштували просто в палаті сімейну вечірку. У мами був день народження, і ми співали під фортепіано “Я піду в далекі гори”, “Червону руту”, “Два кольори”. І батько співав із нами…” – згадує.
В’ячеслав Кишлярук народився у селі Бочківці на Хотинщині. Його мати була з Чернігівщини, батько – з Буковини. Вивчав французьку мову. Був старостою у школі та університеті. Навчався у Львівській політехніці на архітектора, там і познайомився з майбутньою дружиною Світланою.
Працював у департаменті містобудування, став головним архітектором міста, депутатом міськради. Пізніше відкрив власне архітектурне бюро.
“Батько завжди дуже переживав за наше місто, за Україну. Любив порядок. І музику, був справжнім меломаном. Це він мені прищепив любов до рок-н-ролу. Ми любили слухати дуже класну музику в машині: Фредді Мерк’юрі, AC/DC, Dire Straits. Також навчив мене розбиратися в архітектурі. Ми багато подорожували, милувалися прекрасними творіннями Гауді. Справді, батько дав нам усе, що міг, і навіть більше. Він прожив життя кількох людей…” – додає Ірина Кишлярук.
Депутат міськради Михайло Шкурей знайомий із В’ячеславом Кишляруком понад 20 років.
“Славко завжди був справедливою, чесною людиною, дуже багато всім допомагав. Місто втратило жителя, який жив містом, дихав ним, вболівав за все, шукав справедливості. Його внесок у містобудівні, архітектурні рішення важко переоцінити.
У нас було багато спільних світлих моментів. Перших пів року його хвороба важко протікала. Якось він прийшов до мене в гості й каже: “От усе в житті відбувалося, всюди був, а от у Грузії не побував”. Ми просто за столом бронюємо квитки і вже наступного дня двома сім’ями летимо до Грузії. У нас було 10 чудових днів. Тоді його хвороба ніби відпустила, він просто насолоджувався подорожжю. Ми пили грузинське вино і веселилися. Після цього Бог дарував йому ще два роки життя”, – згадує Михайло Шкурей.
Пані Раїса Ревега навчалася з В’ячеславом Кишляруком в художньому училищі в Чернівцях.
“1980 рік, перша група різьбярів, яку набирали майстри. Ми провчилися разом чотири роки. В’ячеслав був чудовою людиною. Керував двома групами, про всіх дбав. Часто збирав нас, хотів бачитися. Любов спорт, був лідером, талановитим і перспективним. У ньому дуже багато всього доброго”, – описує пані Раїса.
Дружина Світлана Кишлярук каже: із чоловіком прожили 34 роки, і жодного разу він її не підвів.
“За ним я була, як за кам’яною стіною, – втирає сльози жінка. – В’ячеслав – дуже сильний боєць, герой. Усі 5 років, які йому Бог дарував після встановлення діагнозу, він тримався завдяки силі духу. Я дуже рада, що у нас були ці роки, впродовж яких ми дуже сильно зблизилися.
В’ячеслав завжди переживав за те, що відбувається в місті, за своїх працівників. Дуже любив дітей, був чудовим батьком. Ми разом виховали трьох чудових дітей, у яких заклали всю свою любов. Був великим патріотом, хоча ніколи цим не хизувався через скромність”.
Поховали В’ячеслава Кишлярука на центральному кладовищі міста.
” ”
–>
