Олексій Надкерничний до війни працював актором. Освіту здобув в Одеському театрально-художньому училищі й Харківській державній академії культури. У 2011 році, коли Олексій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсьєною, вони разом шукали місто, де могли б працювати у театральному мистецтві, так перебралися в Чернівці. Відтоді сім’я Надкерничних стала частиною Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Олексій зіграв кілька десятків ролей. Був провідним актором театру до 24 лютого 2022 року…
– У муздрамтеатрі я грав як головні, так і другорядні ролі. Незабутніми для мене стали дві вистави, які лишили слід у моїй душі та професії – це “Земля” Ольги Кобилянської, де я грав Саву, та “Трагедія бунту” за романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні”, де моїм героєм був Чіпка. Це були ролі, через які я міг достукатися до глядача, – пригадує О. Надкерничний.
У першому бою захопили ворожий блокпост
Олексій ніколи не думав, що його життя буде пов’язане з військовою службою.
– У мене є старший брат – військовий, ось він із юних років служить. Проте, 24 лютого 2022 року змінило життя всіх. Я розумів, що не зможу сидіти в тилу. Тому вранці, оговтавшись від шоку, я поїхав у магазин, скупив родині їжу, а сам узяв рюкзак і пішов у військкомат”, – каже Олексій.
Перший бойовий досвід Олексій отримав на Кіровоградській трасі, що сполучає Миколаївщину, Одещину й Кіровоградщину.
– Я не знав багатьох аспектів військової справи. Та мій перший бойовий досвід відбувся на такому професіональному рівні, що навіть командири запитували, звідки я це все знав, а я у відповідь жартував і казав, що з кіно, – усміхається Олексій. – Наше завдання було захопити укріплений блокпост поблизу дороги. Нею тоді весь час ходили колони ворожої техніки. Ми захопили блокпост та ще й знищили два “камази” з російським “спецназом”, – ділиться військовий.
За період служби в ЗСУ Олексій побував на найгарячіших напрямках.
– 80-а окрема десантно-штурмова бригада, у якій я служив, брала участь в боях, штурмах. Разом із побратимами ми воювали у Миколаївській, Херсонській, Луганській, Донецькій областях, визволяли Харківщину. Були успіхи, були втрати, на жаль, великі втрати, – каже Олексій.
До серпня 2022-го Олексій був десантником, а далі зміг стати оператором БПЛА.
– Після виходу з “нуля” нас повернули в Житомир на полігон для формулювання нового батальйону, де я став інструктором БПЛА, тактичної підготовки та військової справи. Та далася взнаки контузія… Спочатку стала погіршуватися пам’ять, потім мова, пізніше координація рухів. І ось вже п’ятий місяць триває моя реабілітація в Чернівцях, – розповідає О. Надкерничний.
“Підтримка дружини рятувала на фронті”
Під час реабілітації найбільшу підтримку Олексій отримує від дружини та двох дітей – дев’ятирічного Тимофія та дворічної Аріани.
– Тил не тільки матеріально допомагати бійцям, а й насамперед духовно. У моєму випадку підтримка дружини мене рятувала. Люсьєні було дуже важко, у Чернівцях вона залишилася сама з двома малими дітьми. Мої батьки жили на Одещині, а її батьки – в Харкові. За той період, що мене не було вдома, дружина стала сильнішою, навіть незламною, – розповідає Олексій. – Війна не те, що допомогла нам почати жити спочатку, а дала зрозуміти, для чого ми живемо.
Війна змінила Олексія навіть у театральному мистецтві.
– На війні я знайшов себе. Сьогодні буденний процес для мене дивний, коли не отримуєш команди, коли не керуєш, не керують тобою, коли не ризикуєш життям. Зараз я намагаюся ввійти у свою акторську професію, певні кроки для цього роблю, але налаштувати себе настільки важко, ніби щось всередині відмерло, я став просто інший. Війна змінила мислення, тому момент реалізації у професії актора зараз нелегкий, але я стараюся, – каже Олексій.
Військовий помітив, що в тилу люди почали забувати, що таке війна.
– Люди забувають, що війна досі триває. Я живу в центрі й часто можу чути з місцевих барів чи ресторанів, як гучно веселяться, пиячать. Це ображає військових, які це бачать. Я не проти музики, святкувань, але має бути міра. Люди зараз забувають те, що на початках війни дуже добре пам’ятали, – ділиться Олексій. – Тому хочеться згадати рядки вірша “Любіть Україну”, пишайтеся тим, що є мужні воїни, які стоять на її захисті й будуть стояти там до кінця, підтримуйте їх. Звертайте увагу на рідну мову, вчіть її. Любіть свою країну, не важливо як, просто любіть!
” ”
–>
