Чернівчанин Ярослав Ісаюк 44 роки працює в одному закладі – тепер кіноконцертній залі “Чернівці”. І хоч кінопоказів у великій залі тут немає вже два роки, але пан Ярослав вірить, що незабаром знову зможе увімкнути кінопроєктор і побачити глядачів.
Чоловік розповів, як кінотеатр “Жовтень” став “Чернівцями” і чому тут припинили показувати фільми, йдеться у публікації ” “.
Для Ярослава Юліановича кінотеатр став першим і єдиним місцем роботи. Зізнається, що ніколи не хотів залишати цю роботу навіть у найважчий період.
Розмовляємо з паном Ярославом у кіноапаратній. Він прийшов сюди 19-річним юнаком. Пам’ятає, як у кінотеатрі перед сеансом грав оркестр, а черги за квитками тягнулися аж до дороги.
“Прийшов у кінотеатр працювати після Львівського кінотехнікуму разом зі своїми трьома друзями. Мав спеціальність кінотехніка. Нас сюди загітував приїхати представник із Чернівців. Кінотеатр “Чернівці”, тоді “Жовтень” був головним в області, з широкоформатним обладнанням, чотирма кінопроєкторами. Я працював інженером, контролював якість кінопоказів. Перед початком кіносеансів налагоджував обладнання. Кінопроєктори були великими, значно більшими ніж зараз. Працювали тоді два-три кінопроєктори. Всередину завантажували бобіни з плівками, деякі з них важили майже 18 кілограмів. Також у мої обов’язки входив контроль проєкції фільму на екрані та звуковідтворення, тому я мав бути у залі з глядачем, щоб розуміти, чи все добре. Щодня на найбільших сеансах сидів у залі 10-15 хвилин”, – згадує Ярослав Юліанович.
Ярослав Юліанович добре пам’ятає заповнену залу кінотеатру “Чернівці”.
“Найбільш касовим фільмом я б назвав фільм “Знахар” польського виробництва. Наприкінці 80-х його демонстрували у нас п’ять тижнів і завжди був аншлаг. Неможливо було квитки купити, черги – аж на вулицю. Перший сеанс у кінотеатрі розпочинався о 09.05, останній був о 21.55. Демонстрували по вісім сеансів на день. То був золотий час кінотеатру. У 80-х роках щодня перед трьома останніми кіносенсами у фоє кінотеатру був концерт оркестру на 20 хвилин. Тут знаходилася сцена. Кінотеатр був святом, місцем побачень, сюди приходили, щоб отримати приємні емоції”, , – розповідає чоловік.
На початку 90-х років кінотеатр став місцем культурного життя, де відомі чернівецькі професори пропагували українську мову.
“З 1972 року по 2006 рік директором кінотеатру був Василь Кузьмін. Я його найбільше запам’ятав. Він був росіянином за національністю, але завжди пропагував українську мову, дбав про те, щоб показували українські фільми. Організовував зустрічі з українськими митцями. На сцені кінотеатру виступав письменник Микола Вінграновський, а професори ЧНУ Надія Бабич та Анатолій Добрянський постійно проводили лекції про українську мову та культуру. Пам’ятаю, як кінотеатр перейменували із “Жовтня” на “Чернівці”. На одній зустрічі зі студентами дискутували, яку назву має отримати кінотеатр. Це був початок 90-х років, перші роки після незалежності. Пропонували назвати “Темпль”, “Плай”, Кінотеатр імені Т. Шевченка та “Чернівці”. Студенти проголосували за назву “Чернівці”, яку запропонував письменник Віктор Косяченко. Вона досить швидко прижилася”, – згадує Ярослав Юліанович.
На початку 90-х років, як і у багатьох галузях, у кінотеатрі відчули спад, бо фільми припинили знімати. Потім почали демонструвати голлівудські фільми, і глядач знову прийшов. Найбільші ж проблеми відчули під час пандемії ковіду. Тоді остаточно припинилися кінопокази. І вже два роки у великій залі не демонструють фільмів”.
“Усі технічні кінозміни пережив, – жартує Ярослав Юліанович. – Коли я прийшов, обладнання ще було на лампах, потім був перехід до звукового обладнання на транзисторах, згодом були мікросхеми. У 2021 році у кінотеатрі “Чернівці” був встановлений один із перших найпотужніших цифрових кінопроєкторів. Термін його ліцензії складає 10 років. У 2022 році, коли документи треба було продовжувати, цього ніхто не зробив, тому й немає кінопоказів. Кінотеатр простоював з 1 серпня 2021 року. На роботі залишилося тільки троє людей. Ми отримували по пів ставки. Зараз модернізують обладнання, і я чекаю, коли у кінозалі знову можна буде демонструвати фільми”.
Свою роботу Ярослав Юліанович поки що не планує залишати. Зізнається, що йому приємно брати участь в оновленні кінотеатру.
“Молодь не дуже хотіла до нас приходити, бо часто казали, що у нас пахне “совдепом”. І ми справді були, як ретрокінотеатр. Хоча в нас найбільший кіноекран у місті. Було зрозуміло, що заклад потребував оновлення, – мовить пан Ярослав. – Зараз мені дуже імпонує, що, попри всі проблеми, кіноконцертну залу “Чернівці” хочуть відновити, прагнуть, щоби вона знову стала культурним осередком. І що заклад не зробили приватним, а він залишився бюджетною установою. Мені приємно, що нова керівниця Тетяна Д’яченко зацікавлена у цьому. Вірю в те, що наш заклад відродиться.
” ”
–>
