Що таке війна, військовий Костянтин РУДИК знає добре, адже брав участь у бойових діях ще в АТО. Тоді військовий служив прикордонником на Луганщині. Згодом Костянтин повернувся до цивільного життя, поїхав за кордон, де працював на будівельній фірмі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, чоловік повернувся з Польщі та в перші дні війни пішов до військкомату.
Про це йдеться у публікації ” ”
“Нарахували сто прильотів на день”
– Про те, що почалася повномасштабна війна, я дізнався з новин, коли їхав на роботу. Відразу прийшов до свого шефа і сказав, що повертаюся в Україну. 25 лютого я вже їхав додому, а 26 прийшов до ТЦК. Як зараз пам’ятаю, там були великі черги. Я вже був учасником бойових дій і розумів, що перебуваю в резерві першої черги. Коли прийшов до військкомату, то запитав: “Що треба зробити, щоб мене відправили захищати Батьківщину?” І вже ввечері зі 128-ю бригадою ми вирушили до Мукачева, де формувалася наша 63-я бригада, – розповідає військовий.
Спочатку Костянтина та його бригаду відправили до кордону з Білорусією, а через два тижні воїни вже були на Миколаївщині. Військовий зізнається, що ворог інтенсивно накривав тоді мінометами.
– На Миколаївщині ми тримали оборону в селі Киселівка. Там перебували, аж доки не звільнили Херсон. Ситуація була дуже складна. У нашій групі були здебільшого молоді хлопці, і оскільки я мав бойовий досвід, навчав їх. Ворог активно працював мінометами. Були дуже часті обстріли, а ми не мали чим відповідати. Окупанти постійно намагалися посунути лінію фронту. Лише мін ми нарахували по сто прильотів за день.
Здавалося, що наш підвал підстрибував на три метри догори з кожним вибухом. Усі молилися, щоб залишитися живими, – пригадує військовий.
Наразі Костянтин Рудик служить на Донеччині, на Лиманському напрямку.
– Це доволі важкий напрямок. Перед цим ми воювали у Бахмуті. Там були дуже складні бої. Тоді на нас наступала ПВК “Вагнер”. Після того, як нас вивели з Бахмута, ми перебазувалися в район Кліщіївки, а опісля нас відправили на відновлення. Спершу я був помічником гранатометника. Зараз служу в аеророзвідці. Наводжу нашу артилерію на противника. Працюємо з великими дронами “Вампір”. Москалі їх називають “баба яга”. Ці дрони закидаємо їм у бліндажі. Робимо все, щоб ворог злякався і перехотів далі йти. Головна мета – вибити їх із нашої землі. Коли служив прикордонником на Луганщині, то обіцяв хлопцям, що ми все-таки колись пройдемо парадом у самому Луганську.
“На полі бою вони беруть кількістю”
На запитання, як змінилася війна за півтора року, Костянтин Рудик відповідає: “На початку війни ми пережили снарядний голод, страх, невідомість. Боязнь того, що росіяни підуть далі. Натомість зараз я впевнений, що ми переможемо. Хлопці, з якими я працюю, дуже вмотивовані.
Ми знаємо, що ворог не такий страшний, як нам здавався спочатку. Ми побачили, що вони теж бояться і не такі вже й “круті”, яких себе видавали на початку війни, типу “вторая армія міра” тощо. Ми побачили, що це мародери, які на початку війни забирали холодильники й унітази. На полі бою вони беруть кількістю. Кожен свій вихід ми плануємо. Бо ж як воює український воїн? Він робить все, щоб не втратити життя – своє й побратима. А як це роблять вороги? Вони просто йдуть, йдуть і йдуть… Ми перехопили рацію противника, тож чули: якщо солдат відмовляється йти на завдання, його розстрілюють свої”.
Костянтин Рудик упевнений у перемозі, тому будує плани на майбутнє. Після закінчення війни він має намір працювати у сфері інформаційних технологій.
Увага!
Підрозділу Костянтина Рудика заради збереження життів воїнів та для кращого виконання бойових завдань дуже необхідні “очі в небі” – дрони Mavic T3. Збір – на 240 тисяч гривень. Кожен охочий може допомогти.
Номер картки: 5375 4112 1017 9797
” ”
–>
