Капелани носять військову форму і складають присягу, але вони не мають зброї й не беруть участі в бойових діях. 25 жовтня в Україні відзначили День військового капелана.
Військові капелани щоденно, без вихідних, провадять свою душпастирську діяльність на фронті, підтримуючи бойовий дух воїнів Збройних сил України.
Щоби стати військовим капеланом, треба бути священнослужителем і отримати мандат на право здійснювати капеланську діяльність. Капелан має офіцерське звання й прирівнюється до заступника командира полку або батальйону.
“Капелан – для вірян і не вірян”
– На війні капелан дуже потрібний. Він для нас не просто священник, а вірний друг, з яким можна поговорити про всі проблеми, що турбують, – каже танкіст Дмитро. – Щодня бачиш, як гинуть твої побратими або зазнають поранень. Тут особливо відчуваєш близькість смерті. Це надзвичайно важко пережити, починаєш втрачати віру в добро і справедливість. А капелани вселяють у душі віру в Бога і перемогу.
Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці та Святого Антонія УГКЦ у Чернівцях отець Василь Гасинець із самого початку війни в Україні служить військовим капеланом і займається волонтерством. Він об’їздив увесь український фронт. Возить військовим на передову обладнання, одяг, продукти, автівки, дрони, править богослужіння в окопах, потрапляв під ворожі обстріли. Отримав відзнаку “Залізний воїн”, прапор із підписом головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Фото зі сторінки отця Василя Гасинця; З початку війни в Україні священник отець Василь Гасинець служить військовим капеланом і займається волонтерством.
– Капелан – не лише для католиків, православних, протестантів чи інших вірян. Він для всіх військових, навіть для атеїстів – так чи інакше може бути їм другом, – вважає отець Василь. – Для мене важливо забезпечити духовні потреби наших бійців на війні. Як сказав Блаженніший Святослав (глава УГКЦ, – авт.), капелан – це видимий знак присутності Бога в нелюдських обставинах. На передовій у військових дуже оголені нерви, вони не терплять фальші. Треба мати до них батьківське почуття, як до рідних дітей, щире відкрите серце. До наших воїнів слід ставитися з величезною повагою й вдячністю і всіляко допомагати їм.
“Можу і картоплю посмажити, і колесо поміняти”
Військовим капеланом священник Православної церкви України отець Іван Турчинський вирішив стати після подій на Майдані, учасником якого був. Зараз він служить у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
Фото зі сторінки отця Івана Турчинського; Військовим капеланом священник Православної церкви України отець Іван Турчинський вирішив стати після подій на Майдані, учасником якого був.
– Господь дав зрозуміти, що моє служіння необхідніше на фронті. Тому я вирішив їхати до хлопців, щоб задовольняти їхні релігійні потреби, – розповів отець Іван. – Служіння військового капелана на фронті мало чим відрізняється від роботи звичайного священника у храмі на парафії.Обряджаємо певні таїнства: сповідь, причастя, вінчання, хрещення, освячення різних предметів, благословення перед боєм, спільна молитва. Бійці можуть звернутися до мене з будь-яким запитанням. Я завжди вислухаю, намагатимуся допомогти вирішити те, що турбує людину. Ніколи не роблю різниці між конфесійною приналежністю. Вони ставляться до мене як до священника, порадника, побратима. І я намагаюся виправдати їхню довіру.
Якщо боєць прийшов утомлений, давно не спав, то мені не важко нагріти йому води на чай чи посмажити картоплю. Або ж допомогти поміняти колесо в автівці…
Капеланський однострій – це та сама військова форма. На шевронах напис: “Військовий священник”, на погоні – зображення православного хреста.
– Військовий капелан – це той самий військовослужбовець ЗСУ офіцерського складу. Але ми не беремо безпосередньої участі в боях, у нас немає зброї. Наша зброя – слово Боже і молитва. Їздимо скрізь: на передову, в окопи на першу лінію оборони. Неодноразово потрапляв під мінометні й танкові обстріли, градами накривало. Були такі небезпечні ситуації, коли думав, що не виживу. Найважче – проводжати бійців в останню путь і відспівувати їх. За кожним серце щемить, – болісно зітхає отець Іван. – Основне завдання капелана – зберегти душу бійця, його особистість, людяність. Пояснювати, що він не прийшов вбивати, а захищає своїх рідних і близьких. Те, що роблять зараз наші воїни, – святий обов’язок Божого заповіту: “Бо немає більшої любові, як хто душу свою покладе за ближнього свого”. Сам Ісус Христос сказав: “Хто з мечем прийшов – від меча погине”.
” ”
–>
